Виповнюється 100 років з дня народження Ігоря Васильовича Качуровського (1.09.1918 Ніжин, Чернігівської обл., Україна – 18.07. 2013, Мюнхен, Німеччина) – письменника, перекладача, літературознавця, журналіста, члена об‘єднання українських письменників на еміграції «Слово» (1954), спілки аргентинських письменників (1985), національної спілки письменників України (1992), лауреата національної премії України ім. Шевченка (2006).

І. Дзюба писав про нього: «Природа обдарувала Ігоря Качуровського на рідкість усебічним талантом, а фанатична працьовитість і тонкий смак дали можливість яскраво виявитися цьому талантові. В результаті – десятки книжок поезій, перекладів, есеїв, літературознавчих розвідок, теоретичних праць в галузі поетики та ін. На жаль, більшість цих праць бувши виданими за кордоном малими тиражами, нині приступні в Україні вузькому колу фахівців».

На виставці відділу зарубіжної україніки до ювілею письменника представлені книжки І. Качуровського, які висвітлюють різні сторони його багатогранної творчої діяльності: поетичні збірки, підручники, монографії, а також публікації зарубіжних і українських дослідників про його творчість.

І. Качуровсткий прожив довге складне життя. У роки Другої світової війни змушений був емігрувати з України. У 1948-му виїхав до Аргентини. До 1969 жив у Буенос-Айресі, потім переїхав до Мюнхена. Він – глибокий знавець європейських літератур, а також світового культурного контексту. У 1973 р. в Українському вільному університеті в Мюнхені захистив докторську дисертацію з філософії «Давні слов’янські вірування та їх зв‘язок з індо-іранськими релігіями». У 1970–80-х підготував і прочитав на радіо «Свобода» понад 2 тис. радіобесід; від 1973 викладав в УВУ філософію, літературознавство. Він автор багатьох поетичних збірок, підручників з різних галузей літературознавства й культурології, художніх творів. Перекладав з багатьох мов: зі слов‘янських, французької, німецької, португальської, італійської, іспанської.

Качуровський був одним з провідних теоретиків українського неокласицизму на заході. Поділяв центральну для естетики неокласичної школи ідеалістичну концепцію Краси «як найвищого блага», як конкретної артистичної синтези Добра і істини (В. Державин), сповідував концепцію автономності мистецтва (за власним визначенням, «його незалежності від соціальних, політичних, кліматичних та всіляких інших умов»), плекав тяглість мистецької традиції.

Упорядкував (разом з С. Гординським та Л. Крюковою) і є автором передмови до «Хрестоматії української релігійної літератури» (Мюнхен; Лондон, 1988, кн. 1 «Поезія»; упорядник і автор передмови до зб. « Італія в українській поезії» (Л.. 1999). Автор передмов до зб. «Пізні вруна» Михайла Ореста (Мюнхен, 1965), антології «Українська муза» О. Коваленка (Буенос-Айрес, 1973, 2-ге вид.), «Творів» Юрія Клена (Нью-Йорк, 1992, т. 1) та ін.

Фундаментальна монографія «Променисті сильвети» (2002) фактично є своєрідним підручником з українського письменства, включає лекції, читані автором в Українському вільному університеті в Мюнхені, а також тексти передач на радіо «Свобода». Видав популярну розвідку з мікології «Путівник для грибарів» у путівнику «З Києва до Качанівки через Ніжин» (Київ, 2011: укладений В. Барановим).

В його книжках демонструється «невичерпий потенціал традиційного інструментарію світової літератури» (О. Бросаліна); він прагнув звільнити від стереотипів уявлення читачів і дослідників про творчість класиків українського письменства (Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки). Вибрані радіобесіди К. на літературно-мистецькі теми увійшли до книги «150 вікон у світ: з бесід трансльованих по Радіо «Свобода» (К., 2008).

Оглядаючись на науковий добробок І. Качуровського дивуєшся широті його інтересів, енергії, працездатності, ерудиції. Він – людина важкої долі і рідкісної витривалості. Приклад його життя, видані ним книжки доводять велику силу духу і талановитість нашого народу. Весь творчий і культурний діапазон його, як творчої особистості – на сторінках його книг, які відділ зарубіжної україніки демонструє до 100-річного ювілею письменника.

О.К. Супронюк, канд. філол. наук, старший наук. співр. відділу заруб. україніки