Гоголь сьогодні. Рецепція творів дослідниками українського зарубіжжя: роздуми з приводу ювілею письменника

Поділитися: 
Дата події: 
1-04-2019

1 квітня 2019 року в читальній залі відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства НБУВ розгорнуто книжкову виставку "210 років від народження Миколи Васильовича Гоголя (1809–1852)".

Ювілейце завжди привід осмислити явище, по-новому подивитися на його значення з відстані часу. Тож і цей ювілейний рік є своєрідною віхою, яка дає можливість укотре зануритись у цей дивовижний, напівфеєричний гоголівський всесвіт, перечитати, по-новому сформулювати феномен приходу письменника в наш світ і того, що йому вдалося висловити про нього і про нас. Ювілей Миколи Гоголя в 2019 році – можливість ще раз наголосити на ролі цього видатного письменника у розвитку української літератури. Тому виставка у відділі зарубіжної україніки має особливий характер – вона присвячена рецепції творчості Гоголя в книжках дослідників українського зарубіжжя і вчених-славістів світу.

Гоголь – унікальний письменник у тому сенсі, що ось уже понад 160 років (після його відходу у вічність) завжди опиняється на перетині больових точок суспільства кожного історичного періоду. Ось і нині, у квітні 2019 року, говоримо й думаємо про нього у проекції історичного моменту нашої країни.

Книги відділу зберігають історію прочитання й осмислення творчого спадку Гоголя різними особистостями. На виставці представлено книжки й статті дослідників українського зарубіжжя (див. список літератури) які розкривають історію  впливу Миколи Гоголя на формування української самосвідомості, демонструють історію стосунків України і Росії, дзеркалом яких  став творчий спадок письменника.

На початку XIX століття, закінчивши Ніжинську гімназію князя Безбородька в Ніжині, Микола Гоголь  поїхав до Петербурга, щоб там самореалізуватися, створити щось видатне, незвичайне у письменницькій сфері, адже мріяв стати великим письменником. Чому в Петербург? Тому що там була метрополія, центр Російської імперії, а тогочасна Україна залишалася колонією,  провінцією й не давала можливості самореалізації.

Всі імперії так будувались – асимілювали й поглинали завойовані території й культури, що їх оточували. Тож і українці їхали будувати російську імперію. Насамперед там був центр, високі енергії, високі задуми, там оберталися великі кошти. Українці творили російську імперію, – російська культура, російська література виросли на українському фундаменті.

Сама назва "Росія" – грецька форма "Русі" – почала широко вживатися в середовищі київських православних книжників, коли ще українські землі входили в до Речі Посполитої. У 1721 році  Петро І взяв цю книжну назву для своєї щойно проголошеної імперії – замість дотеперішньої «Московське царство». Ідеологію Петру І створив Феофан Прокопович (ректор Києво-Могилянської академії). Згодом він став фактично главою Російської православної церкви.

І ось постає така картина: Росія останні 300 років поглинала Україну. А Україна попри все намагалася зберегти свою окремішність. Українці були донорами російської імперії, вони їхали сюди спершу місіонерствувати, а потім робити кар’єри. З плином часу українців у ролі європеїзаторів і просвітників витіснили німці та голландці. А от російську культуру фактично створили саме наші предки. Витоки російської культури й літератури – в  Києво-Могилянській академії, українські книжники почали її розвивати (О.Забужко). Гоголь же створив російську літературу.  "Всі ми вийшли з "Шинелі" Гоголя", – сказав Федір Достоєвський. Вже Микола Костомаров, який був фактично Гоголем в російській історії, говорив, що Росія й Україна – це різні країни. І з того часу тексти Гоголя стають дзеркалом стосунків і самоусвідомлення українців і росіян.

Коли Гоголь приїхав до Росії в 1828 році, її інтелігенція, розчарована війною 1812 року з Наполеоном, шукала витоків своєї ідентичності. Вони почали активно досліджувати своє слов’янське коріння. У пошуках відповіді, що ж такого справжнього, істинного є в Росії, вони звернулися до історії України, яку вони сприймали (як і до цього часу) частиною Росії. І вони побачили в українській історії справжній дух слов‘янської давнини, древньої історії, в її піснях, фольклорі відчули особливу заворожуючу енергетику.  Гоголь у своїх текстах почав відкривати їм їхню "справжню історію".  Цікаво, що в ті часи російська еліта розглядала українські суспільні "вершки" як "більш російські, ніж самі росіяни" (Олекса Семенченко, Лондон, Велика Британія, редактор газети "Українська думка", автор докторату про переклади текстів Гоголя англійською). Отже Гоголь скористався ситуацією, оскільки мав значно глибші знання української культури, ніж будь-хто в тодішніх культурних колах Росії. Дух українського бароко був основою  культурного універсуму його творів (у Росії бароко не було). Ранні твори  молодого Гоголя мали заворожуючий, магічний вплив на росіян особливим звучанням його слова.

Тут слід зупинитись на мові творів Гоголя, яка стала одним з найбільших відкриттів для росіян того часу. І. Мандельштам, учений, який опублікував дослідження мови Гоголя  (Гельсінфорс, 1902) зауважив, що Гоголеве "мовомислення" в його творах, яке базувалося на україномовній системі мислення, втілене в формах російської мови, давало особливу картину світу. Тобто іншими словами, українська картина світу в російськомовній  лінгвістичній парадигмі ламала російський синтаксис і наповнювала російську  мову незвичайною українською енергетикою. Ранні твори Гоголя викликали небувале захоплення у російської публіки. Такого в Росії ще не було. А це особливо цінується. Гоголь був справжнім дивом.

А потім, коли Гоголь описав їхніх сучасників, створив образ абсурдної корумпованої  Росії мертвих душ, химерну картину російської тогочасної дійсності   ("Мертві душі"), то вжахнувся сам. І, почавши шукати шляхів порятунку росіян від них же самих, змушений був згаснути і відійти у вічність.

Книжки, представлені на нашій виставці, розкривають історію осмислення спадку Гоголя вченими славістами і дослідниками українського зарубіжжя впродовж ХХ століття., а також новітні постколоніальні студії творчості Гоголя. Серед останніх найбільше досягнення – це дослідження М. Бояновської "Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом" (К.: Темпора, 2013). Авторка, дослідниця з Гарвардського університету українських студій, розвінчує образ русифікованого Гоголя, міф, який створювався протягом  ХХ ст.  російським радянським літературознавством.

Аналогічне дослідження з реколонізації Гоголя представлено в новій книжці М. Найдана "Від Гоголя до Андруховича" (Львів: «Піраміда», 2017).

Приверне увагу читачів перший том 7-томника, перекладу зібрання творів Гоголя українською мовою, (Київ: "Наукова думка" 2008–2012), який є важливою віхою для переосмислення творчості  Гоголя  в новітні часи.

Представлено також дослідження Г. Грабовича "Гоголь і міф України", в якому  творчість Гоголя подано  як один з етапів,  коли українство себе осмислювало й відкривало, подано перспективу переосмислень і подальших відкриттів у цьому напрямі. І в усьому цьому, – зазначає Грабович, – "Гоголь становитиме точку опори й базу пізнання: "наш трагічний земляк", як його величає Хвильовий, попри всю свою неповторність і дивність, є дзеркалом нашої колективної та історичної  неповторності й дивності і в намаганнях збагнути суть української душі не може не виступати основним лейтмотивом".

Значна частина літератури, представленої на виставці, – це твори Миколи Гоголя, видані українською еміграцією на початку і в першій половині ХХ століття. Серед них є дуже рідкісні й раритетні видання.

Таким чином, книжки, представлені на виставці ВЗУ до ювілею Гоголя є новітнім інформаційним ресурсом до переосмислення й усвідомлення значення творчості Гоголя в історії новітньої української культури, в самоусвідомленні українців як самодостатнього культурного універсуму.

 

О. Супронюк,

старший науковий співробітник

відділу зарубіжної україніки

 

Список літератури, представленої на книжковій виставці  "210 років від народження Миколи Васильовича Гоголя (1809–1852)" у додаткових матеріалах.

Фотоматеріали: 

Контактна інформація

Інститут книгознавства
Корпус №2, вул. Володимирська 62, к. 313;
kovalchuk@nbuv.gov.ua
+38 (044) 234-9306
Директор Інституту книгознавства НБУВ
Ковальчук Галина Іванівна,
д-р іст. наук, професор