Пантелеймон Куліш – «ключова постать у становленні модерної української культури»

Поділитися: 
Дата події: 
1-08-2019 до 1-09-2019

Історія будь-якої країни – це імена і події. Одним із найбільш знакових імен, що репрезентують історію України, є Пантелеймон Куліш. Ключова постать українського національного відродження у ХІХ–ХХ століттях.

Він був подвижником, енциклопедистом, особистістю масштабу діячів італійської епохи Відродження. А саме життя його за наповненням мало майже шекспірівський розмах. Письменник, поет, драматург, історик, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, публіцист, редактор, видавець. За причетність до Кирило-Мефодіївського братства був ув’язнений і відправлений у трирічне заслання. Автор абетки української мови, що лягла в основу сучасного українського правопису, автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада», автор першого перекладу «Біблії» українською мовою і перекладів тринадцяти п’єс Шекспіра.

Григорій Грабович (Гарвардський університет, США) назвав П. Куліша рушієм і засновником новітньої української інтелектуальної, критичної думки та тих вимірів національної свідомості, які на ній будуються, і ключовою постаттю в становленні модерної української культури.

У той же час засвоєння творчої спадщини Куліша йшло з великими труднощами. Його постать ‒ яскрава, драматична, сповнена протиріч, як і той історичний час, в якому йому випало жити й працювати, оскільки тодішній процес становлення українського культурного поля та політичного життя був важким і складним. Інтеграція його в канон національної пам’яті відбувалася довго і зі значними перебоями, що було віддзеркаленням конфліктів і протиріч у самому новітньому українстві. Цілісна рецепція творчої особистості Куліша, якою б вона не була, – зокрема й негативною, і популістською (що передбачав і провокував сам письменник), –  є частиною історії української культури.

Знаменно, що під час загальнокультурного підйому в Україні 1920-х років саме творчість і постать Куліша привертала чи не найбільшу увагу чільних представників того – потім розстріляного – відродження України. Інтуїтивно і програмово вони відчували, що саме Куліш є центральною проблемою у становленні української ідентичності, у національному русі ХІХ століття, і що власне ця проблемність робить його і цей рух таким цікавим (Г. Грабович). М. Хвильовий зазначав: «Що ж до науки, до політики й культури в широкому розумінні слова, то тут більшого за Куліша я не бачу. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента».

У радянській Україні ім’я Куліша було проскрибоване. У 1930–80-х його було затавровано як буржуазного націоналіста, а його творчість вилучено з наукового процесу. Видання творів Куліша й осмислення його творчості дослідниками українського зарубіжжя свідчить, що вони шукали відповіді на багато питань, які були заборонені в радянській Україні. Одне з питань, поставлених Кулішем, – як нам вийти зі стану колоніалізму. Так, професор Ю. Бойко-Блохін у представленій на виставці праці «Великий клясик української літератури П.О. Куліш» (Мюнхен; Чернівці, 1997, с.7–8) відзначає, що Куліш викликав суцільну настороженість у російських демократично-ліберальних колах, оскільки його образ як людини, лідера Кирило-Мефодіївського братства, у своїй основі заперечував існування Російської імперії. П. Куліш нагадував росіянам, що вони в культурній ділянці для розбудови імперії користувалися вже два століття українськими духовними силами, і це свідчило, на його думку, що коли росіянам у державі має належати політично-адміністративне керівництво, то легальний примат у культурному житті держави треба перекласти на українські кадри, для українців має бути забезпечене духовне життя. З цих думок він творив підгрунтя лібералізму, його етичний бік, тоді, коли в Росії лібералізм мав характер досить поверхової моди. Зі своєю етичною програмою Куліш ішов у російські інтелігентські кола, шукав приязні, розуміння, але не знаходив їх – і ставав лицарем сумного образу,  новітнім Дон-Кіхотом.

Д. Чижевський підкреслював, що «внутрішню цілість і цілісність Куліша становила ідея України» (Нариси з історії філософії на Україні, Київ, 1992, с. 156). Ця ідея, попри всі суперечності сприйняття й відтворення світу письменником, надає внутрішньої єдності творчості Куліша. Головним атрибутом ідеї України  П. Куліша є «серце», «історія», «культура», «народна мова», «єдність з природою», «жіночність». Куліш усе своє життя шукав шлях до очищення України (України-серця, України-історії, України-мови, України-природи, України-жінки) від усього, що є для неї зовнішнім, чужим, ворожим.

 Книжки, представлені на виставці, надають інформацію про творчі пошуки письменника.

На виставці експонується одне з ранніх видань творів Куліша – 6 томів, виданих у 1908–1910 рр. у Львові товариством «Просвіта». 1904 року  у Львові в серії «Літературно-наукова бібліотека» вийшла книжка «Українські оповідання» П. Куліша, яку підготував В. Гнатюк. Серед раритетних видань Куліша ‒ «Оповідання: Очаківська біда. Циган. Мартин Гак. Орися» (Джерсі-Ситі; Нью-Йорк, 1917) і «Орися: оповідання» (Фельдкірх; Форарльберг: Вид-во «Заграва», 1947). Дуже цінне видання – монографія Дмитра Дорошенка про П. Куліша (друге вид.: Ляйпціг, 1923). З рідкісних публікацій – видані у 1922–1923 рр. у Берліні «Твори» Куліша, підготовлені з супровідними поясненнями Богдана Лепкого. 1922 року в Берліні Б. Лепкий видав антологію української поезії «Струни», куди увійшли й Кулішеві вірші. Вони, як і інші твори письменника, дають  інформацію щодо питання, як Куліш здійснював європеїзацію художніх форм нової української літератури (жанрових, ритмомелодичних, строфічних). Твори письменника репрезентують Куліша як генія-деміурга, творця якісно нових форм, як-от  Г. Аполінер, В. Маяковський, П. Тичина чи Й. Бродський –  що є явищем вкрай рідкісним навіть у світовій літературі (Є. Нахлік).

Промова П. Куліша на похованні Т. Шевченка в Петербурзі «Немає з нас ні одного достойного» представлена в Збірнику-Альманаху «Наш Шевченко» у сторіччя смерти Поета: 1861–1961» (Джерсі-Ситі; Нью-Йорк: Вид-во «Свобода», 1961).

Надзвичайно важлива віха в популяризації імені Куліша й історії України в західному світі ‒ «Вибрані листи Пантелеймона Куліша, українською мовою писані», які зредагував Ю. Луцький, а вступну статтю написав Ю. Шевельов (Нью-Йорк; Торонто: УВАН, 1984).

П’єса «Під одну булаву», поставлена за мотивами роману «Чорна рада» П. Куліша, дає зразок сценічних постановок української еміграції, які здійснювалися в Канаді в 1930-х.

Важливою частиною творчої спадщини Куліша є його переклад українською мовою «Святого Письма». 1903 року Британське та закордонне біблійне товариство видало першу повну українську Біблію («Святе Письмо Старого і Нового Завіту») у перекладі П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя. На нашій виставці  експонується його перевидання, здійснене в Берліні у 1908 р.

Англомовні публікації про Куліша, що поширюють інформацію про нього в інших країнах, представлені працями провідних учених-кулішезнавців українського зарубіжжя Ю. Луцького і Р. Багрій-Пікулик.

Найбільший внесок у вивчення творчої діяльності П. Куліша на північно-американському континенті зробив Ю. Луцький. На виставці експонується єдина англомовна науково-популярна біографія Куліша: Luckyj George. Panteleimon Kulish. A sketch of  his life and times. (New York, 1983). Ю. Луцький також є автором серії статей про творчість П. Куліша й автором перекладу роману «Чорна рада» англійською мовою.

Презентацією книжки вибраних творів В. Мови-Лиманського, в якій вперше надрукована його інтермедія до Кулішевої драми «Байда, князь Вишневецький» ‒ «Куліш, Байда і козаки» ‒ ми віддаємо шану упоряднику збірника, покійному нині Віктору Чумаченку, його подвижницькій діяльності на ниві утвердження українознавства на Кубані, голові «Товариства української культури Кубані». Після Революції гідності в Україні (2014) це Товариство було розгромлене. Це видання підготовлене у спілці з Ю. Шевельовим.

Нова епоха в  дослідженні й публікації спадщини Куліша почалася з 2005 року, коли з ініціативи професора  Гарвардського університету Григорія Грабовича та кількох колег-однодумців (Віктора Дудка, Олеся Федорука, Василя Івашківа, Володимира Яцюка, Степана Захаркіна) розпочалася робота над науковим проектом «Повне зібрання творів П. Куліша» у 35 томах. Проект почав реалізуватися під егідою Українського наукового інституту Гарвардського університету та Інституту Критики, і невдовзі до нього приєднались академічний Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, а також Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці та Українська вільна академія наук у США. Друкуються томи у видавництві «Критика». До 2019 року підготовлено 3 томи у 4-х книгах. Головним редактором цього проекту є Григорій Грабович, а відповідальним секретарем ‒ Олесь Федорук (який підготував два томи Кулішевих листів). Попереду в українських науковців ще довгий шлях осягнення і введення до наукового обігу праць П. Куліша, оскільки значна частина його творчої спадщини ще не опублікована й зберігається в архівах.

Кулішезнавство в сьогоденні оформилося в наукову дисципліну, галузь гуманітаристики (див.: Енциклопедія сучасної України, т. 16, с. 81). Практично всі напрями сучасного кулішезнавства представлено у збірнику «П. Куліш: Матеріали і дослідження» (Львів-Нью-Йорк, 2000).

Відділ зарубіжної україніки, презентуючи частину книжкової спадщини П. Куліша і літератури про нього, що видавалася й осмислювалася в еміграції, вводить до обігу важливий новітній інтелектуальний ресурс для переосмислення внеску П. Куліша в розбудову модерної України і утвердження української ідентичності.

Виставка експонується протягом 1 серпня – 1 вересня 2019 року за адресою вул. Володимирська, 62, 3-й поверх, зал зарубіжної україніки (кімн.302)

Запрошуємо всіх зацікавлених!

        

О. К. Супронюк,

кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник

 

Фотоматеріали: 

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62, 3-й поверх, к. 302.
+38 (044) 288-1434
9.15 - 18.00 (понеділок - субота)