У рамках Міжнародної наукової конференції «До 150-річчя від дня народження академіка А.Ю. Кримського» у бібліотеці імені В.І. Вернадського відбувся українсько-турецький круглий стіл «2021 – Міжнародний рік  Юнуса Емре».

         - Юнус Емре – відоме, улюблене та шановане ім`я в Анатолії, на Кавказі та на Балканах, де живуть турецькі мусульмани. Композиції його віршів у формі гімну вважаються найважливішими текстами музики. Ці гімни були невід`ємною частиною релігійних ритуалів. Вірші Юнуса Емре відомі й у світі. Захід дізнався про нього від угорця Горерге, який під час облоги був захоплений турками, у в’язниці почув від інших в’язнів вірші Юнуса і полюбив їх, а коли звільнився й повернувся на батьківщину, опублікував їх латиною. Згодом провідні письменники-сходознавці різних країн  писали про Юнуса Емре, перекладали його вірші мовами країн Заходу, що зробило його впізнаваним у Європі та Америці. Проголошення ЮНЕСКО 1971, 1991, а згодом  і 2021 років роками Юнуса Емре також посприяло тому, аби більше людей в усьому світі дізналися про нього, – зазначив  поет, письменник Мустафа Озчелік (Туреччина).

У своєму виступі на тему «Юнус Емре: від національного до вселенського» він наголосив, що з огляду на унікальність поезії, впливовість, ідейність, соціальну місію, національну та загальнолюдську особистість Юнуса Емре, той постає перед нами як основоположник турецької мови в Анатолії та одна з найзначніших постатей турецької поезії. Ми дізнаємося про нього з деяких релігійних та містичних творів, написаних за часів Османської імперії, з розповідей, наукових праць та з його власних віршів. Мустафа Озчелік розповів про сторінки життя великого турецького поета, філософа, мислителя, мораліста і педагога. Зокрема про те, що селище Сарикьой поблизу Ескішехіра, в якому народився Юнус у 1240 році, зараз носить назву Юнусемре, а також про історичний період і культурне середовище, в яких той творив, його освіту, ідеологію, мову, вірші, твори і вплив на релігійне, містичне, моральне та суспільне життя турків-мусульман.

Професор університету Османгазі в Ескішехірі Ердоган Боз у своїй доповіді «Щодо ролі слова у Юнуса Емре» розповів про дві основні риси, завдяки яким Юнус має славу: по-перше, це мова, яку той використовував, по-друге – сенс, який він прагнув донести цією мовою. Відповісти на запитання, що це за сенс, найшвидше і найправильніше, вважає професор, можна так: це світогляд, який проявився у двох відомих творах – «Діван» та «Рісалет-юн-Нусхіє». Перший твір складається з віршів, що сотні років виконувалися як гімни мовою турецького народу. Кількість віршів у «Дівані» варіюється в залежності від рукопису. Другий твір - «Рісалет-юн-Нусхіє», хоча не настільки відомий, як «Діван», та дуже важливий з точки зору свого змісту. Цей твір, в якому загальнолюдські цінності розкриваються крізь призму ісламу, являє собою невелике маснаві  (вірші, написані в формі римованих куплетів, що базуються на незалежних внутрішньо римованих строфах) з 562 дворядків. Юнус Емре був майстром слова, і хоча й висловлювався доволі лаконічно, склав десятки дворядків саме на тему слова.

Ердоган Боз зауважив, що як у «Рісалет-юн-Нусхіє», так і в «Дівані» Юнус Емре присвятив значенню слова чільне місце. При уважному читанні цих двох творів можна знайти десятки дворядків, у яких порушуються різноманітні теми, пов’язані зі словом. У цих рядках він зауважує важливість слова та висловлюється з приводу всіх його цікавих аспектів: «Кожен несе відповідальність за власні слова; кожен сам визначає свій шлях», «Слова людину підносять, слова ж людину й принижують», «Є слово, яке перетворює смуток на радість, є слово, яке перетворює друга на ворога; і зневага, і повага приходять від слова», «Скрізь, де лунає зверхнє слово, ті, хто чують його, проклинають його», «Людина має використовувати правильні слова, не можна казати погані та зайві слова», «Казати зайві слова не можна, слово має бути правдивим та правильно чутися», «Полиш чужі слова, подивися на себе; подивися в очі власній провині» тощо.

         Завідувач сектору східної філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди Національної академії наук України О.А. Ярош  виступив із доповіддю «Суфійські спільноти турецького походження на Заході: історія і сучасність». (Нагадаємо, що в основі ідеології Юнуса Емре лежить суфізм – містико-аскетична течія в ісламі.) Він проілюстрував процеси поширення турецького суфізму  на Заході на прикладі міграційних процесів у Німеччині, яка в післявоєнний період підписала угоди з кількома мусульманськими країнами, що дозволило робітникам із цих країн отримати можливість працювати в промисловості Західної Німеччини. Однак у 1973 році країна призупинила програму підтримки трудової міграції через збільшення безробіття. Очікувалося, що після цього трудові мігранти повернуться до своїх країн, але переважна їх більшість залишилася в Німеччині. Доповідач наголосив, що наразі Берлін входить до європейських міст з найбільшою кількістю мешканців, що прибувають з мусульманських країн, і більшість із них (73 відсотки) мають турецьке походження.

Піонерами суфізму в Німеччині  були Абдул Халліс Дорнбрах, Мухаммад Салах Ід і його учень Хусейн Абдул Фатах, які у 1979 році заснували інститут суфійських досліджень у Берліні. У 1981 році вони відкрили «Суфійську школу зцілення». Їхня ідея полягала в тому, щоб створити відкритий суфійський центр як місце зустрічі послідовників цієї течії в Європі. Багато відомих суфійських учителів відвідували це місце, яке, втім, згодом було закрите. Наприкінці травня 2016 року в Берліні було відкрито «Османський суфійський центр», більшість спільноти якого склали турецькі послідовники.

Модератор заходу – старший науковий співробітник відділу Близького та Середнього Сходу Інституту сходознавства імені А.Ю. Кримського Національної академії наук України І.М. Дрига презентувала дві нові книги, видрукувані з нагоди святкування року Юнуса Емре: «Збірка творів Юнуса Емре» і «Юнус Емре – «Рісалет-юн-Нусхіє», які побачили світ у Туреччині. Вона також виступила з доповіддю «Староанатолійська писемна традиція в оцінці А.Ю. Кримського: Юнус Емре, Бурханеддін Сіваський». Зокрема розповіла про те, що у тюркологічних томах «Вибрані сходознавчі праці» А.Ю. Кримського в п`яти томах (томи другий та третій), ми не натрапимо на окремі праці, присвячені періодові староанатолійської турецької мови та літератури. Разом з тим огляд цього періоду міститься у дослідженнях «История Турции и ее литературы (от возникновения до начала расцвета», «Історія Туреччини та її письменства. Письменство 14-15 стст», «Тюрки, їх мови та літератури», «Тюрки. Тюркские литературы. Тюркские языки». У цих роботах надається належна оцінка турецьким літературним пам`яткам, зокрема, авторства Юнуса Емре.  На цьому тлі вчена звернула увагу на те, що показове недбале відношення османських істориків літератури до Юнуса Емре виникає, вірогідно, через те, що той занадто далекий за мовою й за зовнішньою формою своїх віршів від витонченим персидських зразків, які «класичним» історикам турецької літератури видавалися єдино вартими наслідування. Мову Юнуса вони називали «грубою», «примітивною», «із застарілими словами і формами», «метри – не персидськими, а простонародними турецькими». Втім, час показав, що Юнус Емре вплинув на релігійне, містичне, моральне та суспільне життя турків-мусульман як своєю поезією та думками, так і віршами, за допомогою яких він їх висловлював. Використовуючи саме народну мову, яку так зневажали османські «верхи», він відіграв важливу роль у процесі становлення нації людей, які народилися в Анатолії або жили там. До того ж, майже всі турецькі поети, творчість яких дала поштовх виникненню традиції, вважали його прикладом і орієнтиром на цьому шляху.