Сьогодні, під час війни Росії з Україною 2022 року за цивілізаційні цінності людства, є великий запит на пояснення, хто ми, звідки ми й куди йдемо. Знайомство з книгами Богдана Лепкого і його текстами в рік війни і під час підготовки до його ювілею стало відкриттям колосального материка української історії, дивовижного світу нашої старовини, збереженого  в його книжковій спадщині.

Богдан Лепкий (1872–1941) – поет, прозаїк і драматург, перекладач і популяризатор української та європейської класики, художник (малював картини й ікони), мистецтвознавець, науковець (філософ, філолог, етнолог), публіцист і редактор. Цей письменник належить до вершинних постатей української культури і літератури. Однак у той же час  він є малознаним для сучасного читача. В радянський період він був серед заборонених авторів, чиї книжки зберігалися лише в спецфондах бібліотек України.

Він походив з української шляхетної  аристократичної  родини. Ці українські родини майже вщент були знищені в ХХ столітті, спочатку більшовиками, а потім радянським терором, коли знищувалося все питомо українське. Творчість Богдана Лепкого, як зазначали дослідники в діаспорі,  залишалася поза обсягом українського радянського літературознавства, його імені не знайдемо в жодному довіднику про українських письменників. Але надбання цього «позадовідникового» письменника дуже вагомі. «Доробок Богдана Лепкого має понад десяток збірок поезій, біля сорока прозових книжок, понад двадцять літературознавчих розвідок та понад шістдесят томів творів, виданих за його редакцією»,  – зазначав український літературний критик Наукового товариства імені Шевченка в Америці Б. Чопик. За обсягом творчої спадщини Б. Лепкий посідає друге місце після І. Франка  (чия спадщина видана в Україні у 55 томах).  Бібліографічний список творів Лепкого, за підрахунками сучасного лепкознавця Р. Коритка, налічує понад 700 сторінок машинопису.  Його творчість у повному обсязі ще достеменно не вивчена і не введена до наукового  обігу.  Окремі її напрями в Україні почали вивчатися лише з 1990-х років.

Книжки Б. Лепкого (зокрема «Енеїда» І. Котляревського з його передмовою, коментарями, примітками, роман-епопея «Мазепа» та інші), в яких описано глибинний український архетип і акумульовано великі уроки історії для сучасних українців в часи нової війни Росії проти України, є рідкісними й актуальними для осмислення сучасної історії ретроспективними виданнями, які, як джерело, важливі своїм символічним значенням і змістом.

Загальним лейтмотивом творчості письменника є тема «Україна на роздоріжжях історії, її доля й недоля, перспективи батьківщини та її народу». Головним твором його життя стала історична епопея-пенталогія «Мазепа», присвячена найвеличнішому і водночас найскладнішому періоду історії України ХУІІ – початку ХУІІІ століття. До неї входять книжки «Мотря», «Не вбивай!», «Батурин», «Полтава», «З-під Полтави до Бендер». Ніхто до Лепкого, як і ніхто після нього, не звертався до образу гетьмана Війська Запорізького, голови козацької держави на Лівобережній і всій Наддніпрянській Україні Івана Мазепи, і ніхто в такому потужному епічному літературному творі не описував образу цього героя і всіх складних чинників тієї найтяжчої  й найвеличнішої доби української історії.

Знайомство з книжковою спадщиною Богдана Лепкого та історією його життя викликає багато асоціацій. Недаремно кажуть, що історія – це повторення минулого на нових колах історичної реальності. Ця війна – українська вітчизняна 2022-го року – створила символічну панораму, в якій є великий урок і велика правда для українців. Читаючи книжки Б. Лепкого, спостерігаємо в них чимало паралелей зі світовідчуттям українців у 2022-му. Його тексти свідчать нам, що все, що Росія нині робить з нами, і все, чим намагається залякати зараз, уже було. Вражають історичні паралелі з сьогоденням, які зустрічаються на сторінках згаданої епопеї. Як би хотілося, щоб сучасники прочитали «Мазепу», де у всій серії романів описані звірства московитів. Так, наприклад, у «Полтаві» йдеться про загибель Батурина. Описи насильств над українським населенням у Батурині в 1708 році – це пряма аналогія зі звірствами росіян в Бучі та інших містах України під час війни 2022 року.

Російські війська на чолі з О. Меньшиковим, воєводою Петра I, руйнують гетьманський палац у Батурині і знищують все мирне населення містечка. Ось як письменник описує вежу на ратуші, в центрі зруйнованого Батурина, в якому було вбито більше десяти тисяч мешканців: «Але ж тая вежа! Знімалася вона зверх будинку трьома дерев‘яними поверхами, як дзвіниця. Над кожним поверхом був невеличкий дашок, а під ним гарно повирізувані підпірки. Замість них cтирчали тепер одна біля другої, мов на шнурок нанизані, головки дітей. Заходяче сонце золотило їх, сяєвом опромінювало тих мучеників малолітніх. Треба було дійсно антихристової уяви, щоб придумати таку пекельну архітектуру…».  «Те, що почалося за Андрія Боголюбського, продовжувалося тепер, тільки московські зуби вгризалися чим раз дальше й глибше в живе українське тіло, і чим раз більше отруйливої слини входило в українську незгійну рану» .

Знищення Батурина було помстою за те, що Мазепа став на сторону шведського короля Карла XII і разом з ним виступив проти московитів, щоб з його допомогою зробити Україну вільною. На смертному одрі в останню мить життя Мазепа в романі Б. Лепкого промовляє слова: «Дай нам Бог вольними бути!».  Тобто І. Мазепа останні триста років по всіх російських і радянських  довідниках та історичних дослідженнях називався зрадником тільки тому,  що хотів, аби Україна стала незалежною державою. І письменникові потрібна була неабияка мужність, щоби протиставити свою думку офіційній.

Тексти Б. Лепкого неоднораз осявають прозрінням.   У наш час ми стаємо свідками, як відбувається «вихід» у сенсі звільнення українського народу зі світу російського впливу і цінностей. Війна  2022-го – це великий чинник самоусвідомлення, який змінює й посилює українську ідентичність.  Вона пробудила в українцях генетичну пам'ять. Експерти кажуть, що сьогодні на території України ожив старовинний героїчний епос, реальність в Україні – це література,  тобто саме життя у всіх його виявах стає мистецтвом.

  Б. Лепкий – знаковий письменник. Його книжкова спадщина – це своєрідна Брама Вічності, проекція в минуле, яка освітила новим світлом нашу історію, відкриває для нас нові смисли і нові перспективи розвитку. Можна сказати, що назагал у письменників у цьому сенсі певне місійне призначення – творити свій всесвіт українського слова. І це перегукується з місією бібліотеки імені В.І. Вернадського, яка акумулює, зберігає, ділиться з читачами і  пропагує книжки як  частину духовного Всесвіту.

Однією з улюблених епох, якою цікавився Б. Лепкий і яку відобразив у своїх творах, була епоха бароко. Вона стала епохою українського відродження, взяла на себе функції гуманізації духовної культури. Серед ідей бароко було сприйняття світу, що нас оточує,  як захопливого й повчального театрального дійства. До речі, однією з метафор бароко є ідея «Світ – це книга». Це, власне,  про нас, адже наша бібліотека є світом книг, тобто скарбницею історичної пам‘яті, культурної спадщини українського народу. Національна самосвідомість, що є переконливим доказом справжнього духовного поступу народу, виростає на ґрунті знання ним свого минулого. Чому й сприяють у наш час скарби книжкового світу.

 Цікаве спостереження висловила О. Пахльовська, українознавець з Італії. Сюжети, над якими працював і які поширював Б. Лепкий, є підтвердженням того, що українська література перебуває в матриці латинської, а отже європейської культури. А це означає, що «історично Україна – це остання цитадель європейського світу в православно-слов‘янському ареалі. І саме тому, що це єдина країна православного регіону, яка вільно і свідомо оберталася в світі латинської культури. При всій часом непослідовності цього процесу саме завдяки цьому українська цивілізація випродукувала політичні й культурні моделі, органічно близькі до моделей європейських. І, навпаки, періодична «північна варваризація» України була завжди – і щонайгірше, що є й сьогодні – тісно пов’язана з примусовим відривом від цього свого хромосомного європейського коду» .

Твори Б. Лепкого дуже проникливо і смислоносно вписуються в концепцію сьогодення. Зараз виплавляється в новому горнилі новий культурний канон України, нині наша країна в тренді, в центрі духовного і культурного життя світу. Багато філософів відзначають, що серце світу зараз б‘ється в Україні. Ми укріплюємо й розширюємо український культурний простір. І книжки, видані Богданом Лепким, – свідчення великого потужного духовного потенціалу української літератури, культури і історії. Вони сприяють культурній соціалізації громадян, транслюють спадкові моральні й культурні норми, формують колективну історичну пам’ять, допомагають людям прилучатися до надбань національної та культурної спадщини, утверджувати українську версію історії України.

Книжковий масив видань Б. Лепкого, який акумульовано у відділі зарубіжної україніки Інституту книгознавства НБУВ, потребує нового детального дослідження як важливий інформаційний ресурс, покликаний бути базою для подальшого осмислення і введення в науковий обіг вагомого творчого спадку письменника вже на новому етапі нашого суспільного розвитку. Це частина інтелектуальної історії України, яка має бути вписана в загальний історичний наратив модерної  України  сьогодення.

Праця Б. Лепкого залишила по собі великий і нестертий слід в історії української культури. Його книжкова спадщина, заборонена для читачів протягом радянського періоду, поступово повертається в культурний обіг і вже стала важливим чинником у процесі духовного розвитку нашого народу. Тож у  цей ювілейний для письменника день –  9 листопада 2022 року, який збігся з Днем української писемності та мови, згадаємо з вдячністю і пошаною Богдана Лепкого, його життя, до останнього  віддане Україні, українській писемності та мові, які він розвивав у свій історичний час.

Запрошуємо ознайомитися з підготовленою відділом зарубіжної україніки електронною виставкою «Книги Богдана Лепкого в формуванні національної ідентичності українців і в духовному відродженні України (до 150-річчя з дня народження письменника)»,  а також зі статтею  «Потенціал книжкової спадщини Богдана Лепкого в боротьбі за створення нового культурного наративу  України»,  в якій розглянуто книгознавчий і видавничий аспект діяльності Б. Лепкого, значення його творчості для формування української ідентичності,  для створення нової, альтернативної радянській, версії історії України і утвердження нового культурного канону країни. (Стаття буде опублікована в «Бібліотечному віснику» 2022,  №4).

Для нашої установи привернення більшої уваги до творчості Б. Лепкого є також доброю нагодою засвідчити, що бібліотека Вернадського, яка за своєю суттю є сховищем історичної пам‘яті, культурної спадщини українського народу, є нині одночасно форпостом і рушійною силою боротьби за українську державу, за побудову нової України в культурних і духовних вимірах. Саме з таких пам’яті, спадщини, українського духу,  формованих письменниками, науковцями, діячами культури, й виростає мужність народу, який нині показує світові: у центрі Європи, неначе Атлантида, з глибини тисячоліть випливає величезна країна – нова Україна.

О.К.  Супронюк,

старший  науковий співробітник

відділу зарубіжної україніки  НБУВ