У Національній академії наук України відбулися ХХХІІІ читання академіка В.І. Вернадського «Наука – основа незалежності, міцності та обороноздатності держави», присвячені 160-річчю від дня народження цього видатного вченого і першого Президента Академії.

Активну участь у цих читаннях узяли й науковці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.

Учасників заходу привітав віцепрезидент Національної академії наук України, голова Секції хімічних і біологічних наук НАН України, голова Комісії НАН України з наукової спадщини академіка В.І. Вернадського академік В’ячеслав Кошечко.

Він відзначив, що, згадуючи ім’я Володимира Івановича Вернадського, ми одразу ж уявляємо видатного українського науковця й філософа, природознавця, засновника геохімії, біогеохімії, радіогеології, фундатора вчень про біосферу, ноосферу та космізм, першого Президента Української академії наук. Він розробив ґрунтовний план діяльності Академії наук, започаткував численні напрями наукових досліджень, згуртував плеяду відданих науці людей, здійснював велику культурно-просвітницьку діяльність.

Майже все життя він опікувався ефективною організацією науки й сам був ініціатором створення наукових структур, які забезпечили б формування розвинутого наукового середовища. Найбільш переконливий і блискучий приклад – створення Української академії наук, яка з часом стала взірцем такого середовища. Зі властивим йому стратегічним баченням Вернадський наполіг, щоб українська Академія наук була не своєрідним клубом видатних учених, які час від часу збираються й обговорюють важливі наукові проблеми, а системою наукових закладів із кваліфікованими колективами науковців, які здійснюють наукові дослідження в різних галузях. Саме такі колективи, згуртовані в Академії, створили найсприятливіші умови для формування фахівців найвищого ґатунку. І більш як столітня історія нашої Академії переконливо це засвідчує.

Засадничі ідеї Володимира Івановича Вернадського – ноосфери як науки про живу й неживу природу в їхній тісній взаємодії – актуалізують багатодисциплінарне наукове середовище. Саме поєднання різних галузей відкриває широкі можливості для взаємозбагачення різних дисциплін знаннями. Їхнє інтегрування – це об’єктивна потреба сьогодення, коли наука є надійною запорукою та основою незалежності, міцності й обороноздатності держави, підкреслив віце-президент НАНУ.

В.І. Вернадський жив не самою лиш наукою – його діяльність як великого організатора вплетена в українську історію. Прикладами визнання наукових здобутків Володимира Івановича є присвоєння його імені багатьом науковим та освітянським установам,  Національній бібліотеці України, науковим суднам тощо. Від 1973 року НАН України присуджує премію імені В.І. Вернадського, а з 2003 року – Золоту медаль імені В.І. Вернадського Національної академії наук України (найвищу нагороду Академії).

В. Кошечко висловив упевненість, що геніальні ідеї Володимира Івановича Вернадського ще багато десятиліть вивчатимуть і поглиблюватимуть, а в його працях відкриватимуть нові сторінки як джерело нових знань. І для молодих поколінь він завжди буде яскравим прикладом гідного життя та відданого служіння її величності Науці.

  З тематичними доповідями на ювілейному заході виступили заступник директора Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України академік Олександр Палагін, завідувачка відділу економічної історії Інституту економіки та прогнозування НАН України доктор економічних наук Вікторія Небрат, завідувачка відділу загальної і ґрунтової мікробіології Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного  НАН України доктор біологічних наук Людмила Білявська, провідний науковий співробітник відділу біомедичних проблем поверхні Інституту хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України доктор фармацевтичних наук, професор Ігор Геращенко. За пропозицією І. Геращенка було вшановано пам’ять здібного науковця Інституту хімії поверхні Андрія Кравченка, який був ініціатором надзвичайно важливого в період воєнних дій наукового проєкту, але, на жаль, 3 квітня 2022 року загинув, виконуючи бойове завдання.

Докладну  доповідь з  представленням  науково-довідкового видання  «В. І. Вернадський і Україна: діяльність, оточення, зв’язки, пам’ять: довідник», підготовленого  співробітниками цього Інституту до 160-річчя від дня народження першого президента Національної академії наук України академіка Володимира Івановича Вернадського, зробила директорка Інституту архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського кандидат історичних наук Лідія Яременко.

Наводимо її зміст.

- Це видання продовжує реалізацію загальноакадемічного науково-дослідного археографічного проєкту «Володимир Іванович Вернадський і Україна», який здійснюють у тісній співпраці Комісія НАН України з наукової спадщини академіка В.І. Вернадського, Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського й інші установи Академії.

Дослідження спрямоване на подальше вивчення, поширення й актуалізацію спадщини геніального вченого-природознавця, мислителя-енциклопедиста, організатора науки й системи вищої школи в Україні Володимира Івановича Вернадського.

У представленому довіднику подано відомості щодо українських локацій, пов’язаних із життям, дослідженнями, науково-організаційною та викладацькою діяльністю В.І. Вернадського, підготовкою його наукових праць, із подіями, в яких він брав участь чи стосовно яких висловлював своє ставлення. Представлено інформацію про коло осіб, які через український контент були знайомі або співпрацювали з видатним ученим (колеги, друзі, учні, родичі, знайомі).

Особливе ставлення В.І. Вернадського до України мало міцне історичне, родинне, духовне й інтелектуальне коріння. Учений був тісно пов’язаний з Україною своїм походженням, з дитинства зростав в атмосфері любові до України, її історії та культури, тут він мав вірних однодумців і друзів, виховав плеяду учнів і послідовників. Його діяльність в Україні у порівняно нетривалий, але грізний і доленосний для неї час значною мірою накреслила подальші шляхи національної науки й освіти.

Обрані для описування у виданні об’єкти входять у біографію, науково-дослідну творчість і організаційну діяльність В.І. Вернадського на теренах України як органічна складова середовища, в якому він жив і працював.

Актуальність досліджень навколо постаті видатного вченого лишається сталою вже кілька десятиліть. Особливого значення дедалі більше набуває український зріз таких студій. Уже накопичений і опублікований величезний за обсягом і різноманітний за своїм наповненням і місцезнаходженням матеріал: праці Вернадського, документи про його наукову, викладацьку, організаційну та громадську діяльність, листування тощо. У 2011–2012 роках до 150-річчя видатного вченого було реалізовано академічний проєкт «Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського» (10 томів у 16 книгах), у 2018–2019 роках видано два нові томи листування (опубліковано 1037 листів та офіційних документів, до яких складено понад 4000 наукових коментарів). З’явились узагальнювальні й тематичні монографічні дослідження. Широко висвітлюються діяльність і зв’язки Вернадського у регіональному вимірі.

Бібліографічна складова вернадськознавства налічує сьогодні тисячі книжок, статей, публікацій. Лише в останньому ґрунтовному бібліографічному покажчику, виданому понад 10 років тому до 150-річчя академіка, описано 4188 видань. Зростають можливості розповсюдження накопиченої інформації через електронні бази даних (Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського на своєму сайті формує електронний ресурс – бази даних «В. І  Вернадський. Електронна колекція» та «В. І. Вернадський. Бібліографія»).

Накопичена дослідниками різноманітна, багатоаспектна і міждисциплінарна інформація потребувала відповідного впорядкування задля подальшого ефективного засвоєння й використання.

Тому в межах цього академічного проєкту було вирішено підготувати науково-довідкове видання, в якому зазначений матеріал запропоновано подати у стислому форматі, у зручний для аналізу і пошуку спосіб.

Цей довідник, за задумом авторів, має доповнити, систематизувати накопичений матеріал і впорядкувати певний етап українського вернадськознавства.

Його метою передусім є надання допомоги у пошуку й одержанні з величезного комплексу напрацьованої у сучасному вернадськознавстві конкретної цільової інформації щодо українського життя та діяльності геніального вченого із зазначенням джерел цієї інформації.

В основу джерельної бази довідника покладено насамперед застосування маловідомих і невідомих архівних документів, а також документальних публікацій, що дають уявлення або містять обґрунтовані відомості й відображають «українську складову» в житті та діяльності Володимира Вернадського.

Тут слід зазначити, що основний період роботи авторського колективу над книгою випав на часи значних, а потім і повних обмежень щодо доступу й можливості користування безпосередньо документами архівно-бібліотечних фондів через карантинні обмеження, а згодом через війну, яку РФ розв’язала на території України.

Тому найціннішим джерелом, фундаментом тексту статей довідника стали друковані першоджерела – різноманітні документи діловодного або особового походження, щоденники, листування, мемуари, записки самого Володимира Івановича, його рідних і близьких, друзів і колег.

Загальновідомо, що найціннішим джерелом для біографічного дослідження є щоденник. Вернадський вів щоденники з 15 років. Не всі вони збереглись і мають різну інформаційну повноту. Їх важко читати і вивчати через графічні особливості письма Володимира Івановича. Втім, слід нагадати, що саме українська Академія наук започаткувала наукове видання щоденників Вернадського – у 1994 і 1997 роках було опубліковано дві книжки щоденників українського періоду життя академіка 1917–1921 років.

У щоденниках Вернадського, що збереглися, тема України була присутня завжди. Чи то за часів тривалого перебування за кордоном у 1922–1926 роках, чи в 1930-ті роки, коли до України, а саме до Києва, Володимир Іванович завітав лиш одного разу – 1939 року. Сотні рядків і фрагментів – ремарок, думок, оцінок, ретроспекцій – присвячені українській проблематиці, подіям, друзям і знайомим з України. А в роки Другої світової війни, в евакуації академік постійно стежить і реагує на військові дії, окупацію українських земель, рефлексує щодо долі знайомих і незнайомих українців, згадує свою генеалогію, аналізує своє українське коріння.

Із записів В.І. Вернадського у Щоденнику (переклад):

 28 листопада 1942 р.:

«Я дожив до загибелі результатів моєї роботи у Києві під час створення Української академії наук та її музеїв, Національної бібліотеки, структуру якої ми писали 1918 року разом із Єфремовим, істориком української літератури, потім академіком. 1940 року від Кримського я чув, що 10-річне ув'язнення Єфремова у в'язниці Єжов продовжив іще на 10 років. Скільки загинуло і постраждало з блискучого зростання науки, досягнутого у 1918–1940 роках».

 21 січня 1943 р.:

«Ми купили і збудували дачу на Пслі – Бутову Кобилу – вибудували там будинок і там розвели сад…

Не чекаючи на революцію, я мріяв про старість (до 80 років я не думав дожити), я думав оселитися в Криму, або в Україні, в Шишаках і там доживати, займаючись садом».

Проте Вернадський завжди був наповнений оптимізмом і вірою в майбутнє українського народу, української культури і науки.

Задля виконання пошуково-довідкового завдання дослідження було обрано й відповідну структурну побудову видання. Довідник складається зі вступу, українських фрагментів хронології життя В.І. Вернадського, основного блоку  – компактних персональних і тематичних статей, ілюстративної частини – блоку фото портретного ряду й артефактів увічнення в Україні пам’яті знаменитого земляка, списків джерел та літератури і скорочень, змісту.

У книзі немає біографічної довідки про самого Володимира Вернадського. Втім, автори запропонували коротку хронологію життя вченого у контексті його зв’язків з Україною.

Хронологічна канва життя В.І. Вернадського визначає лише два тривалі періоди його перебування в Україні. У дитинстві це був Харків у 1868–1876 роках, а потім Полтава, Київ, Крим під час революційних і воєнних подій у 1917–1921 роках.

Утім, упродовж життя вчений багато разів бував у рідних батьківських краях, у наукових експедиціях і подорожах на Волині, Полтавщині, Катеринославщині, Херсонщині, у родичів дружини у Полтаві, у друзів або в громадських чи наукових справах у Харкові, Києві, на Київщині, Одесі тощо, від’їжджаючи чи повертаючись з-за кордону. Зв’язки Вернадського з Україною ніколи не переривалися.

У форматі словниково-ециклопедичної статті видання подає стислу базову інформацію про об’єкт описування і пошуку, а також посилання на джерела цієї інформації.

Усі статті в довіднику незалежно від їхнього виду (тематичні чи біографічні) систематизовано і подано за єдиним алфавітним принципом – порядком перших літер прізвищ осіб, назв тем, об’єктів, заголовків публікацій тощо. У деяких випадках, у блоках довідок на членів родин і в окремих загальнотематичних статтях упорядники застосовували послідовність родинних зв’язків і хронології або внутрішньотематичну логіку, а не суто алфавітний принцип.

За змістом у довіднику переважають відомості про персоналії. І це зрозуміло. Саме антропологічний чинник – людські, особистісні стосунки – є складником суспільно-історичного процесу. Понад півтори тисяч імен, які прямо чи опосередковано стосуються української проблематики, вказує лише Вернадський у щоденниках, листах, записах. Сотні прізвищ осіб знаходимо у листах його численних кореспондентів. Зустрічі з рідними, друзями, колегами, листування, обмін літературою і науковим доробком давали змогу академікові бути поінформованим щодо різноманітних справ українського буття у різні часи й епохи. Однак рівень зв’язків, звісно, був доволі різний, а іноді про стосунки Вернадського з кимось узагалі можна лише здогадуватись. І це був найбільший виклик для авторського колективу – визначитися з колом персон, які мають потрапити до довідника. Маю зазначити, що у робочому варіанті довідника прізвищ було вдвічі більше, ніж лишилось у книзі.

Кожна подана у довіднику стаття коротко характеризує рівень та український складник зв’язків особи з Вернадським або його родиною.

Умовно подані персональні біографічні статті можна об’єднати у групи. Це, зокрема: родина і найближчі родичі; колеги з наукової роботи, однодумці, учні, близькі друзі; колеги, знайомі й оточення у спільній роботі зі створення Української академії наук та інших наукових установ, Національної бібліотеки, організації вищої школи в Україні; колеги з викладацької роботи у Таврійському університеті; колеги з роботи на Старосільській дослідній станції; знайомі за місцями проживання, перебування, відвідування регіонів України.

Об’єктами описування у довіднику стали і види наукової діяльності й окремі напрями дослідницької роботи Вернадського, його праці, зокрема суспільно-політичні та публіцистичні, а також наукові заходи, установи, організації й товариства, у створенні яких він брав участь, до складу яких входив, якими керував, з якими співпрацював; місця перебування, проживання Вернадського (серед них – Київщина, Крим, Полтавщина, Харківщина, Шишаки). Виокремлено також події й проблеми, до яких учений висловлював особисте ставлення.

Важливою складовою тематичної частини довідника є статті про увічнення пам’яті В.І. Вернадського в Україні – про премії, нагороди і відзнаки; меморіальні місця й об’єкти у Києві, Харкові, Криму, на Полтавщині; вулиці та площі, географічні об’єкти, установи й заклади, які носять ім’я вченого в Україні; банкноти, пам’ятні монети, марки, конверти тощо.

Вдалим і цікавим є поданий окремим блоком ілюстративний матеріал (портрети, групові фото, зображення об’єктів увічнення пам’яті тощо). Він розширює та доповнює інформативний зміст основного тексту довідника.

Подається у книзі і Зміст, сформований у розширеному форматі, який, хоч і не характерний для такого виду довідкового видання, проте слугуватиме активним пошуковим апаратом для читача-дослідника.

Автори видання усвідомлюють, що воно не претендує на вичерпну характеристику діяльності, зв’язків і оточення Володимира Івановича Вернадського в Україні. Подальший пошук інформації, документальне її підтвердження й уточнення, зокрема і через відкриття й розширення доступу до архівних джерел, унеобхіднюватиме додавання нових осіб до запропонованого репертуару імен.

Водночас ми вважаємо, що книга зробить свій внесок у вивчення біографії та творчості Володимира Івановича Вернадського, становитиме безсумнівний інтерес як для професійних дослідників-вернадськознавців, так і для широкого кола осіб, які цікавляться українською історією та культурою. Адже це – перше подібне видання з вернадськознавства в Україні».

Від імені розробників довідника кандидат історичних наук Лідія Яременко подякувала всім, хто підтримав ідею створення такого видання і всіляко сприяв та допомагав його опублікувати.

«Сподіваємося, що дослідження і впровадження ідей Володимира Івановича, опрацювання його творчої спадщини активно продовжуватимуться, адже, як каже вельмишановний академік Олексій Семенович Онищенко, «робота ця безкінечна, як безмежний всесвіт Вернадського»», – зауважила доповідачка.

Читання підсумував Президент Національної академії наук України академік Анатолій Загородній: «Із виголошених сьогодні доповідей випливає лише один висновок – вчення Володимира Івановича Вернадського, його наукова спадщина надзвичайно актуальні. Це, по суті, невичерпне джерело для роздумів, для вивчення того, що відбувається навколо нас. Саме системний підхід Володимира Івановича дає змогу осмислювати все це значно глибше.

Дуже добре, що в нашій Академії працює Комісія з наукової спадщини академіка В.І. Вернадського. Я дуже вдячний голові цієї Комісії академікові Вячеславу Григоровичу Кошечку і незмінному заступникові голови Комісії академікові Олексію Семеновичу Онищенку, завдяки зусиллям яких ми щороку проводимо читання на пошану академіка Вернадського. Ці заходи завжди дуже цікаві. І сьогодні теж можна було отримати справжню втіху, слухаючи надзвичайно інформативні доповіді. Комісія продовжує працювати. І ще одне свідчення цього – поява довідника «В.І. Вернадський і Україна».

До 150-річчя Володимира Івановича багато інститутів Академії виконали титанічну роботу, підготувавши 10-томне (у 16 книгах) видання його вибраних праць. Воно важливе тим, що, на відміну від подібного російського видання, кожна робота вченого супроводжується сучасними коментарями. Борис Євгенович Патон якось підкреслював у розмові зі мною, що ми суттєво випередили Російську академію наук, яка до 150-річчя Вернадського не спромоглася навіть просто перевидати його праці. Ми змогли, і зробили це дуже добре. Згодом завдяки роботі Комісії, фахівців Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського з’явилися ще два додаткові томи «Володимир Іванович Вернадський і Україна» – дуже цікаві книги, в яких можна знайти чимало корисного.

Поява нового довідника не ставить крапки у цій діяльності. Бо, як уже мовилося сьогодні, світ Вернадського – невичерпний, і, вочевидь, ми й далі працюватимемо над тим, щоб оприлюднювати нові й нові джерела. Але дуже знаково, що довідник видано саме до 160-річчя Володимира Івановича. Я дуже вдячний авторському колективові цього видання. Дуже дякую і учасникам цих читань за цікаві доповіді. Бажаю всім добра, здоров’я, перемоги, миру і подальших успіхів!»

Один з прогностичних  потенціалів учення Володимира Вернадського, який згадували учасники читань, вражає своєю актуальністю. В роботі «Химическое строение биосферы земли и ее окружения» («Хімічна будова біосфери землі та її оточення») геніальний учений писав: «Майбутнє розвитку природи і суспільства залежить від розумної, цілеспрямованої діяльності людини. У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається велике майбутнє, якщо вона збагне це і не використовуватиме свого розуму та своєї праці для самознищення».

Власне, ці слова є заповітом усім мешканцям Землі.

Висловлюємо вдячність пресслужбі НАНУ за сприяння

у підготовці цієї публікації.