Українська традиція вишивання має не одне століття. За переказами, ще скіфи, які колись мешкали на нашій території, прикрашали свій одяг вишитими орнаментами. Подібні візерунки було знайдено і на виробах найдавнішої трипільської культури. Тож продовжувати традицію прикрашання – одна з характерних особливостей українського роду.

Ця красива традиція не могла не стати мистецтвом. Літопис вишивання як складової давніх етнокультурних українських процесів, звичаїв і мистецтва,  та й історії України загалом, давно досліджують науковці нашої бібліотеки. І вони підтверджують, що витвір на тканині (лляній, конопляній домашнього виготовлення) – закарбована не пером, а голкою й кольоровими нитками доля українців упродовж тисячоліть. Свідченням давності цього виду декоративно-ужиткового мистецтва є й орнаменти одягу на постатях, що зображені на фресках Київської Софії. Також археологи віднайшли шматки вишитої тканини  на території Десятинної церкви.

Вишивають майстрині і майстри не тільки одяг, а й портьєри, столові речі, подушки, рушники вівтарні та для ікон, обруси, ризи, хоругви, доріжки, образки, хустини, хустки, торбинки, постільну білизну тощо, і роботи відзначаються великою кількістю різноманітних стібків, орнаментів, спектрами кольорів. За довгу історію української вишивки було створено близько ста різних технік вишивання, які визначають особливості вишивки, надають їй оригінальності та самобутності. Мистецтво вишивки кожного регіону України відрізняється своїми особливостями.

Але чільне місце в цій  царині посідають вишиванки. Одяг, який не тільки прикрашає людину, але й підкреслює її приналежність до великого роду, вірність його традиціям.

У часи боротьби з так званим «націоналізмом» (вигаданим владою радянської імперії як інструмент притлумлення всього українського й українців) популярність вишивки відійшла на другий план, а вишиванці як одягу виділили «нішу» в сільському побуті та мистецтві. Зате уже в 90-х роках у процесі здобуття  Україною незалежності вишиванка набула нового змісту, стала символом національного відродження. І нині сучасні дизайнери одягу з цікавістю вивчають самобутній народний костюм українців, переймаючи багатство ідей з його невичерпного розмаїття.

А в третю суботу травня у нас  традиційним стало відзначення Дня вишиванки. До більш традиційних червоного та чорного кольорів уже давно додаються синій і жовтий, квітнуть рожевий і бузковий, розливаються на полотні смарагдовий і блакитний…

Та з минулого року не лише у вишиванки, а й у все наше життя додалося багато чорного кольору. Кольору війни. І у відомій пісні «Звечора тривожного аж до ранку вишивала дівчина вишиванку» відлуння далекого минулого в рядках

На війноньку лютую проводжала,

Сорочечку вишиту одягала.

Оберегом будь йому в полі бою,

Захисти від куль його та неволі!

пронизливо й болісно відгукнулося нам сьогодні, коли тривають кровопролитні бої з російськими загарбниками. Скількох наших захисників і захисниць захищають, зігрівають і зміцнюють бойовий дух дорогі їх серцю вишиті сорочки під військовими строями…

Тож вишиванка нині знову стає особливим символом. Нашого спротиву, нездоланності, незламності духу. І підтримки всім народом кожного й кожної, хто бореться з ворогом на фронтах.

Тому ми знову одягаємо вишиванки. І не лише сьогодні, але особливо – сьогодні. Ми всі тепер відстоюємо свою землю, незалежність, волю, мир. І ми віримо, що наша Україна розквітне, як візерунки на наших дивовижних і неповторних українських народних вишивках.