З метою зміцнення процесів формування національних складових світової культурної спадщини у цифровому середовищі НБУВ продовжує повертати суспільству імена діячів української культури, які були замовчувані в Україні протягом радянської епохи. Сьогодні згадуємо Василя Барку – українського поета-модерніста, прозаїка, літературознавця, перекладача,  учасника наукового та культурного життя української еміграції.  Цього року ми  відзначаємо 115-річчя від дня народження письменника та 20-річчя його відходу у вічність.

Його творча спадщина має велике значення для утвердження української ідентичності, вона втілює філософсько-символічні тексти та універсальну систему поглядів, які відновлюють народно-українську філософію серця і сприяють збереженню нашої національної культурної спадщини в світовому контексті.

Барка Василь Костянтинович (справжнє прізвище Очерет, псевдонім – Іван Вершина,16.07.1908 – 11.04.2003) – один з найзагадковіших українських письменників, митець тонкого смаку і глибинної внутрішньої культури. Він вивчив італійську, щоб читати Данте (захистив дисертацію в Москві про стиль "Божественної комедії" Данте (1940). Вивчив мову фарсі, щоб читати Фірдоусі. Він був поліглотом. Перекладав українською Данте і Шекспіра. Вивчав і пропагував літературу й мистецтво середніх віків, епохи Відродження.

З 1941 року письменник починає використовувати псевдонім. До цього друкувався під справжнім прізвищем. Свій псевдонім Василь Костянтинович Очерет узяв від імені іспанського письменника епохи Ренесансу і Реформації Кальдерона де ла Барки, зачинателя драми бароко в Європі, чиї твори були наповнені гуманізмом, глибоким психологізмом і філософським осмисленням життя. Видатний іспанець надавав їм символіко-релігійної форми і наповнював їх соціальним змістом ("Життя – це сон", "Великий театр світу" тощо). Приблизно в тих же вимірах реалізував своє творче життя Василь Барка, створюючи філософсько-символічні тексти. Його твори – це заворожуюча гра словом і символами.

Насичений етап творчості Барки почався в еміграції, в якій він опинився в 1940-х роках. Він став одним з яскравих письменників МУРу – мистецького українського руху, який отримав розквіт у Німеччині в таборах для переміщених осіб у 1946–47 роках. Заробляв на життя здебільшого фізичною працею. Тимчасово йому пощастило влаштуватися на роботу коректором в українському видавництві "Голос" у Берліні. Також кілька років працював редактором українського відділу радіо "Свобода" в Нью-Йорку. Про цей період життя писав до редактора часопису "Терен" Ю. Крохмалюка: "Під час війни ряд моїх віршів становлять відгук на її події. Шукання протистави всій її жорстокості. Недовіра до існуючих концепцій авторитарного характеру, що звужують національну думку. Попередні студії з історії європейської літератури спонукають виробляти універсальну систему поглядів: чисто в дусі великого християнського гуманізму, але відповідно до обставин української трагедії...". І там же важлива подробиця його коментаря: "Моя спроба відродити в ліриці споконвічну народно-українську філософію серця".

Юрій Корибут  (І. Костецький) у статті "Свій білий світ" (Арка, 1948, №3/4, с. 46) описує середовище, в якому в середині 1940-х у Німеччині існував Барка. " Я пам‘ятаю Барку в його ваймарському періоді життя. Тоді вийшла в світ його велика книжка "Білий світ" як мурівське видання "Української трибуни": "Барка розповідав в ті часи багато. Розхристаний і розпатланий, у допотопному легесенькому плащі, на ґудзику якого висіла на шворочці Біблія в перекладі Куліша і Пулюя, він ходив парком і розповідав про пожежі в Берліні і про поезію раннього Тичини, про Данте і про добрі начала в людині, про будову космосу і про конституцію майбутньої української держави. Нас був невеличкий гурток, до якого ще входив короткочасно доктор М.А., з яким Барка був на ти, і молодий композитор Юрій Фіяла, який переживає в цей момент свої перші тріумфи в Бельгії. Наш вигнанський гурток називався "Бродячий собака". З духу "Бродячого собаки" виникли поезії, що у збірці по довгих роздумуваннях і багатьох варіантах дістали загальну назву "Білий світ". (Там само. С. 46). "Творчість Барки, цього, як його прийнято називати, "поета серця" – наскрізь інтелектуальна, вона виростає з дуже складних символів, що сприймаються не стільки емоційно як сукупність, але й у своїй суворо-математичній розчленованості. Тому Барка – саме той поет, для якого Т.С. Еліот вимагає на початок тільки дуже обмеженого гуртка прихильників", тобто він поет і письменник для обраних, для інтелектуалів (С. 47).

З Німеччини Барка вимушений був емігрувати до США. Американський період творчості – один з найбільш продуктивних для письменника. Тут були надруковані його основні твори, а він автор понад 20 романів. Там вийшов його роман "Жовтий князь", поетичний цикл "Океан". В ньому сполучено практично всі тогочасні західноєвропейські, а разом і східні стилі.

Цікавий погляд Леоніда Плюща, українознавця, що жив у Франції, на В. Барку як письменника містично-релігійного спрямування, письменника-антропософа. Антропософські товариства, які утворились на основі вчення  Рудольфа Штейнера, були породжені містичними і духовними течіями, що виникли внаслідок зламу світу в результаті двох світових війн ХХ століття та набули популярності в Європі. Були українські письменники, які знання з антропософії скеровували на користь конструювання україноцентричного міфу. Цією лінією в нашій літературі (тобто митцями, що захоплювалися антропософією), на думку Л. Плюща, була низка українських письменників, від Гоголя й Шевченка до Андієвської й Барки. Продовженням цього ряду стало покоління шістдесятників, українських митців (Л. Курбас, І. Дзюба, В. Стус, І. Світличний, А. Горська, Є. Сверстюк, П.  Заливаха та інші). Вони вірили в те, що новий виток цивілізації й культури почнеться в Києві – саме там, де протягом довгих століть було пролито багато людської крові. «Кров – це божественна субстанція. Ця історична кров і дасть поштовх народженню нової мистецької Мекки – Києва». (Л. Плющ. "Прекрасна ложа Хвильового". С. 721– 722).

Барці притаманний містико-есхатологічний погляд на життя. Він працює над містерією про виконання апокаліптичних пророцтв у рамках ширшої теми, якою цікавиться, – "Христос і духовні світи".

Б. Бойчук, поет і українознавець зі США, вважає головним твором Барки перший том циклу лірики "Океан". Він потім вийшов окремою книжкою під назвою "Трояндний роман" у перекладі німецькою мовою Е. Коттмаєр у видавництві "Кесслер Верлаг" в Німеччині. Темою цього, до великої міри автобіографічного твору, є кохання на тлі природи, а "унікальна метафорична мова просвічує зі сфер земного кохання в надземне". "Образи, метафори в творі наче відбиті в хвилях океану, вони пройняті мерехтливістю, у них стирається різкість ліній". Почуття й спомини, відображені в "Океані", були значною мірою викликані історією особистого життя письменника, яка залишила слід у  його душі до кінця життя. Про це пише М. Слабошпицький, який мав зустрічі з Баркою в Глен-Спей. На Кавказі, куди Барку занесла доля на початку 1930-х, де він викладав античність, середні віки й епоху відродження, йому зустрілася юна адигейська красуня Натхо Довлетхан, яка згодом стала першою адигейською жінкою-письменницею. Юна Натхо закохалася в свого викладача зарубіжної літератури, він відповів взаємністю. 1932-го вони одружилися. В 1933-му в них народився син Юрій. Тільки війна їх розлучила. Останній раз Барка бачив своїх дружину й сина в 1943-му. Натхо загинула в 1953-му. А з сином Барка побачився тільки через 50 років. До кінця життя він згадував свою родину і сумував за нею (М. Слабошпицький. З життєпису білого монаха. Василь Барка/ 25 українських поетів на вигнанні. К., 2012, С.481–482)

У свої 50 років, у 1958-му, Барка прийняв обіт чернецтва, став білим монахом. Ідея білого чернецтва – служити Богові самому, поза монастирем. Коли Марко Стех, який брав в Барки інтерв 'ю, спитав, чи не вважає він, що якби він писав англійською мовою, його б набагато більше знали в світі. Барка відповів, що відчуває своїм обов'язком писати українською, рідною мовою. Це була його місія й спосіб самореалізації. Хоч він знав мови, але писав тільки українською, що було свідомим вибором, оскільки в США великі тиражі україномовних книжок були недосяжні (Там само. С.487).

Таким чином, основним образом  і темою "Океану" стала доля людини, розділеної океаном з рідними людьми, яка прагне знову возз'єднатися з втраченим світом. Метафорична мова твору висвітлює перехід від земного кохання до надземного. Фізично це океан американський, а духовно – український, це океан думок і почуттів, які живуть у серці поета. Складовою всеобіймаючої водної стихії є частинки України, спогади про час, прожитий на батьківщині. Дослідники відзначають схожість внутрішньої енергетики "Океану" В. Барки з "Сонячними кларнетами" П. Тичини, а також оригінальні підходи до літературного написання. Він експериментував зі стилем, формою та мовою, що створювало нові можливості в українській літературі. Його інноваційні техніки можуть надихнути майбутні покоління письменників до впровадження новаторських підходів у їх творах.

Як висловився Юрій Лавріненко, українознавець зі США, автор книжки "Розстріляне відродження", – "Василь Барка – один з найбільших сучасних поетів Заходу, твори його відрізняються великою оригінальністю форми і позначені християнською релігійністю, чи отою всеприсутністю доброти Христа". "Поезія В. Барки – вияв такого світосприйняття, що шукає виявлення понадчасової сутності українського світу. Ці шукання, формально збігаючися з шуканнями сучасної західноєвропейської поезії й мистецтва взагалі, не наслідують їх. Вони ростуть з ґрунту українського середньовіччя, як воно збереглося в писаних текстах і народній творчості".

Творчий спадок В. Барки – це не тільки літературні твори, а й живопис. В 1998 році в рамках обміну культурними цінностями в Україну зі США було передано 21 його малярську роботу. Це малюнки пастеллю, переважно пейзажі, на яких відображене властиве письменнику бачення Всесвіту як Божого храму. Вони зберігаються в Національному музеї літератури України.

Останній період життя Барка прожив у водонапірній вежі в українському селищі Глен Спей у штаті Нью-Йорк (офіційна назва – культурний центр "Верховина"), де проводив свої дні в самотині, займався літературною й художньою творчістю.

Він був інтелектуалом. Ті, хто спілкувався з ним, свідчили, що Барка міг говорити на теми літератури і мистецтва годинами, цитуючи тексти різними мовами з різних літератур. Творчість Барки була пронизана глибоким почуттям національної ідентичності та любові до української культури. Він активно працював на благо української мови і літератури, а його твори стали важливим фактором у формуванні національної самосвідомості.

Книжки Барки за радянського періоду зберігалися в спефондах. На деяких з них ми бачимо значок шестигранника. Цей знак почали знімати з книжок з набуттям Україною незалежності.

Варто відзначити, що творчість Василя Барки – це вже не тільки європейські, а світові виміри українського красного письменства, які виникли й розвинулися в роки страшних потрясінь і випробувань для українського народу. Але українська література й культура ще в повному обсязі не осягнули всієї творчості письменника. Немає повного зібрання творів В. Барки, праць, які б осмислили роль творчості письменника в розвитку української культури. "Барчина творчість ще чекає на свого відкривача", – писав про нього М. Слабошпицький.

Книжкова спадщина Василя Барки, яка зберігається у відділі зарубіжної україніки Інституту книгознавства НБУВ, є важливим інформаційним ресурсом для вивчення творчості письменника в повному обсязі, зважаючи на процеси формування у цифровому середовищі українських національних складових світової культурної спадщини і створення нового поля української культури, яка за радянського періоду була знищена або витіснена в еміграцію, і введення її в науковий обіг нової України.

Одним із заходів у цьому сенсі є електронна виставка творчої спадщини В. Барки та літератури про нього, що зберігається у ВЗУ, яку підготували співробітники ВЗУ В. Д. Антонова та О.К. Супронюк: "Книжки Василя Барки як пам'ятки історії і культури України". Її електронна адреса http://www.nbuv.gov.ua/node/6208. Запрошуємо читачів ознайомитися з цією електронною виставкою.

О.К. Супронюк,

кандидат філологічних. наук,

старший науковий співробітник ІР НБУВ