У відділі зарубіжної україніки Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (вулиця Володимирська, 62, кім. 302) експонується книжкова виставка, приурочена трагічними подіям масштабних репресій на теренах України у 30-ті роки ХХ століття, а саме долі представників «Розстріляного відродження».

Виставка триватиме з 18 червня по 18 липня 2024 року.

Минуло 90 років від появи перших жертв серед літературно-мистецької генерації 1920-х – початку1930-х років в УРСР. На початку 30-х років ХХ століття  з 240 українських письменників зникло 200, із 85 вчених-мовознавців – 62. Репресії не оминули не лише професійних митців і науковців, а й народних співців та музикантів – кобзарів. Партійне керівництво дуже хвилювали виразні прояви національної  свідомості в українській культурі тих років, що мала б, за його задумом, базуватись на інтернаціональних засадах.

У 20-ті роки минулого століття  літературне життя в Україні набуває нових форм розвитку. Виникають різні літературні угруповання, які проголошують власні програми розвитку національного письменства.

1923 року створюється спілка пролетарських письменників «Гарт». Згодом на основі цієї групи сформувалась Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка орієнтувалась на європейські літературні традиції. Існували неформальне товариство вільних митців – «неокласиків», об’єднання київських літераторів «Ланка». На противагу їм культивували «пролетарський реалізм», «масовізм» «Плуг» (Спілка селянських письменників), ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників), «Молодняк» (Спілка комсомольських письменників) та інші. Таким чином у творчий процес активно та грубо втручалась комуністична партія.

Поштовхом до масових репресії проти української інтелігенції стала літературна дискусія 1925–1928 років, предметом якої була небажаність впливу російської культури на українську. Культурних діячів та науковців, які відстоювали ці позиції,  розстрілювали, спалювали живцем, катували до смерті на допитах, засилали до таборів, повернутися з яких пощастило небагатьом.

Тих, хто вижив, змушували працювати за методами «соціалістичного реалізму».

Першим дослідником, котрий вжив термін «Розстріляне відродження», був Ю. Лавріненко. Його праця представлена на виставці («Розстріляне відродження: антологія 1917–1933: поезія, проза, драма, есей» (упоряд. Ю. Лавріненко; Париж, 1959). До книги увійшли твори, опубліковані в УСРР до 1933 року, які згодом були заборонені, а їхні автори зазнали репресій або переслідувань з боку тоталітарного режиму. Хоча книга була видана за кордоном, вона отримала неймовірний розголос серед українського шістдесятництва й надихала його до творчості. Видання цінне ще й тому, що вийшло у світ невеликим накладом – у 2000 примірників.

Проводиться зв’язок з авторами доби «Розстріляного відродження» і 60-х років ХХ століття в УРСР у виданні У. Пелех «Від розстріляного до замученого відродження: 1920–1960–1980 роки в українській літературі» (Торонто; Вінніпег, 1988).

На виставці поряд з діаспорними публікаціями окремих творів представників «Розстріляного відродження», зокрема Миколи Хвильового, Г. Косинки, В. Підмогильного, Остапа Вишні, М. Куліша, Є. Плужника, М. Зерова, В. Свідзінського, представлені також антології. Серед останніх варто виділити такі видання, як «Чотири шаблі: збірник східньо-української прози» (Париж: Українське слово, 1938), що містить твори О. Слісаренка, О. Досвітнього, Ю. Яновського, О. Кундзіча, Г. Косинки, Миколи Хвильового, В. Підмогильного з короткими відомостями про авторів; «Обірвані струни: антологія поезії поляглих, розстріляних, замучених і засланих 1920–1945» (вибір, передмова й довідки Б. Кравцева; Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, 1955), «Антологія української поезії» (упоряд., передмова В. Державина; Лондон: Спілка української молоді у Великій Британії, 1957), Volosciuc G. «Українська література ХХ століття: 1917–1934 роки: хрестоматія» (Сучава, 2006) тощо.

Літературні твори українських футуристів, яких спіткала така ж трагічна доля, як і інших митців тих років, опубліковані у виданні «Український футуризм: вибрані сторінки» (Ньїредьгаза, 1996).

На виставці можна ознайомитись із опублікованими історичними джерелами, що проливають світло на творчий та життєвий шлях представників «Розстріляного відродження». Це видання «Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, – документи» (загальна редакція, передмова і примітки проф. Валеріяна Ревуцького; упорядник і технічний редактор Осип Зінкевич; Балтимор; Торонто: Смолоскип ім. В. Симоненка, 1989), «Безсмертні: збірник спогадів про М. Зерова, П. Филиповича і М. Драй-Хмару» (ред. текстів та примітки М. Ореста; Мюнхен: Інститут літератури ім. Михайла Ореста, 1963), Куліш М. «Твори. Спогади про М. Куліша – Антоніни Куліш» (коментарі, примітки, біографічна та бібліографічна довідки Григорія Костюка; Нью-Йорк: УВАН у США; НТШ в Америці, 1955). Особливу увагу привертають матеріали, підготовлені дітьми видатних літераторів – М. Куліша та М. Драй-Хмари: В. Куліш «Слово про будинок «Слово» (Торонто: Гомін України, 1966); Dray-Khmara Asher O. «Letters from the GULAG the life, letters and poetry of Michael Dray-Khmara» (New York: Robert Speller and sons, 1983) та ін.

Цінними є спогади про представників української інтелігенції на Соловках, написані українським істориком і громадським діячем С. Підгайним, який перебував на засланні на Соловках з 1933 по 1941 рік. Йому довелось за таких гірких обставин познайомитися з цілою плеядою видатних українців або ж опосередковано довідатися про їхні долі.      

Також на виставці експонуються документи, що відображають діяльність митців і організацій, в яких вони були учасниками. Для прикладу, це збірники про життя і творчість ваплітян, що виходять за хронологічні межі існування об’єднання, під редакцією Ю. Луцького («Голубі диліжанси: листування ваплітян: матеріяли з архіву Аркадія Любченка» (упорядкування, редакція і примітки Юрія Луцького; Нью-Йорк: Об’єднання українських письменників «Слово», 1955); «Легкосиня даль: Ваплітянський збірник» (упорядкування, редакція і примітки Юрія Луцького; Нью-Йорк: Пролог, 1963);  «Ваплітянський збірник» (під ред. Ю. Луцького; Торонто: КІУС, 1977).

Заслуговують на увагу літературознавчі публікації, що ставили за мету висвітлити роль в українському культурному процесі митців 1920–1930-х років, проаналізувати їх творчість, повідомити про переклади їхніх творів тощо. Для прикладу, це праці Р. Бжеського «Політичні ідеї творів Миколи Куліша» (Мюнхен: Критична бібліотека, 1955),  О. Гана «Трагедія Миколи Хвильового» (Б. м.: Прометей, б. р.), Д. Донцова «Микола Хвильовий» (Б. м.: Б. в., 1942), В. Петрова «Українські культурні діячі Української РСР» (Нью-Йорк: Пролог, 1959), стаття І. Яцканина «Письменники «Розстріляного відродження на сторінках чеської преси» в «Дуклі» (2002, №5). Низка досліджень висвітлюють, як вшановували пам`ять представників українського відродження в Україні та за кордоном. Зокрема, це стаття М. Мушинки в «Дуклі» (1995, № 2) «Уроки розстріляного відродження». Відомості про життєвий шлях культурних діячів і їх гострий антагонізм до радянської дійсності висвітлені на сторінках журналу «На варті» (Торонто), «Київ» (Філадельфія), «Вісті комбатанта» (Торонто), «Вісник: суспільно-політичний місячник» (Нью-Йорк). Мистецькі новаторські практики Михайла Бойчука, трагічна доля художника й ліквідація його школи описані у статті його сучасника І. Вигнанця («Арка», 1947, №4, С. 19–24)

Тенденційно висвітлює літературний доробок Ю. Яновського, В. Сосюри та М. Куліша Р. Задеснянський. У додатках до своєї праці він умістив деякі їхні твори, що, на його думку, за своєю суттю є пропагандистськими й антиукраїнськими та свідчать про «українське виродження» на ниві красного письменства  («Чолові представники українського виродження: Ю. Яновський, М. Куліш, В. Сосюра» (Торонто, 1979). А Г. Ващенко у книзі «Український ренесанс ХХ століття» (Торонто: На варті, 1953), говорячи про 1924–1933 роки в українській культурі, пропонує вживати термін «псевдоренесанс» і, характеризуючи український літературний процес, за деякими винятками заперечує наявність талановитих творів у цьому періоді.

Складно оминути увагою серію збірників Інституту історії України про жертв сталінського режиму «Реаблітовані історією», серед яких були і представники  українського відродження, що є фундаментальним виданням про масові репресії. На виставці представлено збірник, що стосується уродженців Полтавщини і містить короткі біографії літераторів М. Драй-Хмари, Г. Майфета, О. Косенка, художників І. Падалки, В. Седляра тощо.

Антологія поетичних творів, присвячених пам’яті митців «Розстріляного відродження», «Шляхами пам’яті» (Одеса, 2011), також містить огляд літературного життя в 1920–1930-ті роки в Україні і буде цікавою для дослідників-літературознавців.          

Спектр досліджень доби «Розстріляного відродження» широкий і різноманітний. Ознайомлення з виставкою призводить до однозначного висновку, що московський імперіалізм органічно не сприймав процес бурхливого культурного розвитку в Україні, який мав місце протягом 1918 – початку 1930-х років. Убачаючи в ньому серйозну загрозу для свого панування, тоталітарний режим розпочав реалізацію репресивної політики, спрямовану на фізичну ліквідацію української інтелектуальної еліти й заборону її творчих здобутків. При цьому під жорна репресій потрапили навіть ті українські митці й науковці, які виявляли лояльність до більшовицької влади. Тому книжкова виставка має на меті в черговий раз затаврувати органічну ворожість Москви до українства й нагадати нам, що в умовах московської окупації українські наука й культура неминуче приречені на репресії й колоніальну провінціалізацію.

О. І. Дзира

завідувач відділу зарубіжної

україніки ІК НБУВ