Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 27.00.03 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.  – Київ, 2025.

У дисертаційному дослідженні в контекстах багатовимірності аналізуються типові риси українських мемурів як важливого культурно-історичного феномену та пам’ятки вітчизняної рукописної і книжкової спадщини. Їх величезний кількісний, жанровий і тематичний діапазон до нашого часу вповні ще не опрацьований і не систематизований вітчизняними книгознавцями і бібліографознавцями, що вимагає ґрунтовного історико-бібліографічного дослідження.

Під поняттям «українська мемуарна традиція» в дисертації розуміється культурно-історичне явище, яке бере початок з далеких часів і триває до сьогодення, охоплюючи розвиток, збереження та побутування різножанрових мемуарних текстів на українських теренах. Вона формувалася під впливом історичних епох, суспільно-політичних умов, культурних потреб і національних пріоритетів, відіграючи важливу роль у передачі історичного досвіду, національної пам’яті та сприяючи формуванню ідентичностей в українському суспільстві.

Історіографічний аналіз свідчить про основні підходи до вивчення мемуарів, зокрема: історико-бібліографознавчий, історико-джерелознавчий, літературознавчий, культурологічний, інформаційно-комунікативний. Останній набув особливої актуальності у зв’язку із сучасними технологічними змінами, що призвели до значних трансформацій у гуманітарних науках (Digital Humanities).

Основою для дослідження стали мемуари, опубліковані в періодичних виданнях, які згуртовували представників національної інтелектуальної еліти, що надавало часописам особливої ваги. Мемуари відігравали важливу роль у політичному та культурному розвитку країни, відображаючи погляди суспільних груп і взаємодію особистості та суспільства.

Для дослідження безперервності української мемуарної традиції проаналізовано найбільш важливі, знакові та показові мемуарні тексти, що ілюструють питомі риси української мемуарної традиції як багатовимірного культурно-історичного феномену та важливого складника національної культурної спадщини.

Виокремлено основні маркери, що розкривають специфіку й потенціал феномену мемуарів у різні історичні періоди: жанри, автори, інтенції, «герої», види комунікативних зв’язків, тематичні спрямування, – що дало змогу з’ясувати основні етапи еволюції вітчизняної мемуарної творчості, характерні риси, європейський контекст. Визначено ранньомодерний етап (Козацька доба), період Українського національного відродження (перша половина XIX ст. – початок ХХ ст.), Першої світової війни та Української революції (1917–1921 рр.), боротьби національного та радянського дискурсів в українському мемуарному просторі (1920–1930-ті рр.).

Загалом еволюція української мемуарної традиції відображає важливі соціально-політичні зміни, що визначають склад авторів, інтенції, тематику та жанрові особливості мемуарів, а також їх роль у формуванні історичної свідомості та національної ідентичності.