Третій четвер травня — цей день визначили не президенти чи депутати, а чернівецькі студенти 20 років тому. Ініціатива за два десятиліття набула в Україні та й цілому світі статусу колоритного традиційного свята. А власне вишиванка стала однією з ознак ментальної ідентичності. Занурення в культурні коди й символи відкрило нам таємниці узорів, якими передавалися з покоління в покоління системи оберегів.

Кожен край в Україні має свої особливі символи, знаки, кольорову гаму вишивок і вишиванок, таку своєрідну азбуку, шифр, молитву чи послання. Пам’ятаємо? Червоне — то любов, а чорне — то журба... А ніжна решетилівська білим по білому? Сама ніжність і чистота. Сонячний жовтий як соняшник, пшениця і всяка пашниця  — до багатства і добробуту. Синій, як небесне безмежжя – сила продовження роду, чорний — знак одвічної мудрості землі, зелений — зростання й родючості…

Вишиванка стала модним  акцентом, атрибутом – оберегом. Вона пішла на подіуми модних домів, полонила серця світових зірок. Яскрава, життєдайна, урочиста!

А в Україні вишиванка кольору хакі, оливи чи піску пішла на фронт!  Як символ свободи і волі України. Її надягають з пікселем чи мультикамом. Українські модельєри в тилу створюють військові вишиванки-обереги для воїнів.

Свою бойову вишиванку має старший лейтенант, командир взводу протитанкових ракетних комплексів (ПТРК) легендарна Тетяна Чорновол. Гуцульську чоловічу сорочку зі старого  «неубієнного» домотканого полотна пісочного кольору вона власноручно доповнила вишивкою  візерунка, що прикрашав вбрання сарматської цариці, бо, каже пані Тетяна, сарматки – це ті самі легендарні амазонки-воїни.

А ще не один вояк у своєму наплічнику, де тільки найпотрібніше, все ж зберігає вишиту мамою чи коханою сорочку. Не зможе одягти, так бодай розгорне, на мить опиниться в рідних місцях, з дорогими людьми…

Ось така трансформація нашого життя і нашого вбрання.

Віримо – Україна переможе! І вишиванка, голос роду й народу,  допоможе!