Відвідування місць, пов'язаних з перебуванням в Україні видатного французького письменника Оноре де Бальзака, інформація про історію його останнього кохання до Північної Зорі, як він називав Евеліну Ганську.

Коростишів - одне з найдавніших міст України, початок заснування і заселення якого губиться в темряві VІ-VІІ століття, в   середині ХІХ ст.   належало Густаву Олізару, який був дружкою на весіллі Бальзака та Евеліни Ганської. В сучасній Україні - місто районного підпорядкування Житомирської області, організаційно-господарський і культурно-побутовий центр районного значення, центр АПК. Розташоване на мальовничому березі ріки Тетерів на схід від обласного центру, на автомагістралі Київ-Львів в 28 кілометрах від Житомира.   За легендою, містечко називалось Хміничі і було центром одного з древлянських племен - мінчан. Перша письмова згадка як про село Житомирського повіту Київського воєводства Великого Литовського князівства припадає на 26 березня 1499 р. Шістдесят п'ять років воно належало Кмитам Чорнобильським, відомому і впливовому роду Правобережної України. З 1565 р. містечко було власністю графів Олізарів.

У 1602 р. в Коростишеві було закладено римо-католицький костьол Народження Пресвятої Діви Марії та першу синагогу. У 1731 р. збудовано Троїцьку, а десять років по тому – Різдво-Богородицьку з чудотворною Іконою Св. Миколая православні церкви, у 1829 р. – лютеранський молитовний дім.

При Густаві вкладалося найбільше коштів в оздоблення костьолу, а для німців-протестантів було побудовано церкву (кірху), при якій діяла школа. Значні суми виділяв граф щороку й на ремонт двох православних церков. У 1829 р. Олізар запрошує перших 30 сімей німецьких сукнярів для розвитку цієї галузі у містечку. Італійські майстри по обробці граніту приїхали сюди на запрошення господаря маєтку у 50-х роках XIX ст. За всі ці діяння вдячні мешканці Коростишева спорудили пам’ятник і йому з граніту.

Олізари — стародавній руський шляхетський рід, що походив від Олізара (Елізарія) Волчковича, старости чорнобильського (1533 — 1545). Внесений до VI частини родовідної книги Київської губернії).
У кінці XVIII ст. на лівому березі Тетерева було закладено парк, який завдяки зусиллям відомого поета і суспільного діяча Густава Олізара та садово-паркового архітектора Діонісія Міклера в XIX ст. – став одним з найкращих парків краю.

Для задоволення культурних запитів жителів міста діє історико-краєзнавчий музей, музична та спортивна школи, будинок дитячої творчості, бібліотеки для дорослих та дітей, сім загальноосвітніх шкіл, шість дитячих дошкільних закладів, педагогічне училище, лікувальний пансіонат "Тетерів".

Місто Бердичів лежить на березі річки Гнилоп'яті, притоки Тетерева, за 44 км на південь від Житомира. Територія  становить 3533 га, яка умовно розбита на 7 мікрорайонів. На 266-ти вулицях і провулках станом на 1 січня 2005 р. проживало 86,2 тисяч осіб.

Вперше про місто згадується у 1546 р., як власність магнатів Тишкевичів. Наприкінці ХVI ст. Януш Тишкевич - воєвода Київський, почав споруджувати тут замок, в 1627 р. заснував в ньому католицький монастир, який в 1630 р. передав ордену босих кармелітів. Замок-монастир (кляштор) Босих Кармелітів і донині є головною пам’яткою та окрасою міста. Місто-монастир, місто-фортеця, Волинський Єрусалим, Малий Єрусалим - все це в певні періоди історії можна було сказати про Бердичів.

У місті є 15 діючих культових споруд, серед яких Свято-Преображенська і Свято-Успенська церкви, 3 юдейські синагоги (Центральна, Хабад-Любавич, „Друзі Бердичева“), встановлено бл. 20 пам'ятників. Серед них:   Монастир Кармелітів Босих

У культурному розвитку і сучасному житті Бердичева тісно переплелися своїми віковими традиціями українська, польська і єврейська культури.  Оноре де Бальзак - великий французький письменник (1799-1850), який в період з 1847 по 1850 рік часто бував у Бердичеві, де в 2 березня 1850 р. в костьолі Святої Варвари відбулося вінчання Бальзака на польській графині Евеліні Ганській. Одним зі свідків був граф Георг Мнішек, з родини російської цариці Марини Мнішек. Після церемонії Бальзак заявив Евеліні: «Ура! Я зробив те, чого не зміг Бонапарт!  У твоїй особі я підкорив Росію».  Початком для їх стосунків  послужив лист,  який він  одержав   з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка» просто зачарував Бальзака чудовою французькою, вишуканістю стиля та глибиною думки. Авторка послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська, праправнучка королеви Франції Марії Ліщинської.  власниця маєтку поблизу Бердичева. Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання. Вони не могли одружитись, адже Евеліна мала чоловіка. Венцеслав Ганський помер у 1841 р., але закоханим через різні обставини довелось чекати на вінчання ще дев'ять років. Вони зустрічались у різних містах і країнах Європи: у Швейцарії, Відні, Дрездені, Санкт-Петербурзі, а зрештою одружились у Бердичеві.

У 1966 році в пам'ять про вінчання в костьолі письменника Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської на стіні костьолу було встановлено меморіальну дошку.