До вшанування 180-річчя з дня народження видатного композитора франко-литовського походження, музичного критика, професора фортифікації та інженер-генерала Цезаря Антоновича Кюї (1835–1918) Відділ музичних фондів підготував експозицію, що знаходиться у Корпусі № 2 (що по вул. Володимирська, 62), де представлено прижиттєві видання творів митця та його унікальний автограф.

Майбутній музикант народився у Вільні (Вільнюс, Литва). Батько – Антон Кюї – француз за походженням, а мати – Юлія Гуцевич, з литовського дворянського роду, ймовірно українського походження. Батьки передбачали сину престижну військову кар’єру, тому вже у 16 років Цезарь вступив до інженерного училища, де за два роки здобув офіцерське звання. Після закінчення Миколаївської інженерної академії, талановитого студента залишили викладати топографію, а згодом основи фортифікації. Тяжка праця та внутрішня вимогливість допомогли Цезарю Антоновичу вже у 1878 році отримати професорське звання та викладати одночасно у трьох військових академіях: генерального штабу, інженерної та артилерійської.

У батьківському домі часто лунала музика, тому інтерес до музичного мистецтва проявилась у Цезаря з раннього дитинства – вже у шість років він на слух підбирав військові марші. Згодом юнак отримав перші уроки фортепіанної гри. Щодо композиторського дарування, то саме ці музичні зайняття і пробудили цікавість до написання музики, таким чином світ побачили перші ноктюрни, пісні, мазурки та ін. Особливого впливу на творчість юного композитора та формування індивідуального композиторського стилю завдало знайомство з музикою європейських композиторів, а саме з основоположником польської класичної музики Фрідеріком Шопеном, та основоположником польської опери Станіславом Монюшко, видатним польським та білоруським композитором, також учителем Цезаря з фортепіано та композиції.

Звичайно, тісна дружба Мілієм Балакірєвим, та згодом з іншими представниками майбутньої «Могучої кучки», а саме Модестом Мусоргським, Миколаєм Римським-Корсаковим та Олександром Бородіним мали фундаментальний вплив на особистість композитора. Цезарь Кюї також був одним з учасників Біляївського кружка, згодом став головою у його Петербурзьському відділені, та у 1904 році був обраний почесним членом Імператорського Російського Музичного Товариства. Зауважимо, що Кюї завжди знаходився ніби осторонь ідеології «Могучої кучки», що, можливо, було пов’язано з його ширшими культурними вподобаннями, а також деяка європейська направленість творчості – вибір сюжетів опер переважно пов’язаний з класичними зразками західноєвропейської літератури (наприклад, В. Гюго, Г. Гейне, також у Кюї є збірка вокальних творів на вірші Адама Міцкевича).

Творчий доробок Кюї, окрім ґрунтовних праць в області фортифікації та музичних статей, містить 14 опер, серед яких «Син мандарина», «Вільям Раткліфф», «Анджело», «Сарацин», «Капітанська дочка», чотири дитячі опери, твори для оркестру, камерних інструментальних ансамблів, фортепіано, скрипки та віолончелі, хори, вокальні ансамблі, понад 250 романсів, серед них найвідоміші «Сожжённое письмо», «Царскосельская статуя», «Эоловы арфы» та багато інших (деякі з них мають тексти паралельно й польською мовою).

У фондах нашого відділу зберігаються 12 оперних клавірів Кюї (окрім «Сина мандарина», «Le Flibustier» та «Червоної шапочки»), на виставці представлені наступні прижиттєві видання композитора:

1. Анджело (за драмою «Анджело, тиран Падуанський» Віктора Гюго)
2. Вильям Ратклиф (за Г. Гейне)
3. Иванушка-дурачок (лібрето Н. Доломанової, зауважимо, що за радянської цензури опера видавалась також під назвою «Іван-богатир»)
4. Кавказский пленник (за Пушкіним)
5. Капитанская дочка (за Пушкіним)
6. Кот в сапогах (за Перро)
7. Мадмуазель Фифи (за Мопассаном та Метеньє)
8. Матео Фальконе (за Меріме та Жуковським)
9. Млада (1-й акт; інші частини дописали Римський-Корсаков, Мусоргский, Бородін та Мінкус)
10. Пир во время чумы (за Пушкіним)
11. Сарацин (за драмою Дюма-батька)
12. Снежный богатырь (за Полем)

Окрім зазначених видань, експонуються деякі вокальні збірки Цезаря Антоновича, монографія «La musique en Russie» (Paris, 1880), а також автограф композитора, що знаходиться на репродукції його відомого портрету Іллі Рєпіна, де олівцем написано декілька рядків з романсу «Что чувства наши?..»  на слова А. Міцкевича (ноти, текст польс. та рос. мовою, підпис).

Запрошуємо всіх музикантів та прихильників мистецтва познайомитися з цікавими експонатами виставки щоденно згідно з режимом роботи НБУВ (Корпус № 2, вул. Володимирська, 62; 3-й поверх, к. 305, тел. 234-93-06).

Матеріал підготувала Ірина Куркова, молодший науковий співробітник відділу музичних фондів Інституту книгознавства НБУВ.