Однією зі складових частин колекцій відділу фонду юдаїки Інституту рукопису НБУВ є зібрання єврейських періодичних видань різними мовами. Тут представлені зразки майже всієї єврейської періодичної преси другої половини XIX - першої половини XX ст. Основою цього зібрання є Архів єврейської преси. Специфіка єврейських періодичних видань полягає в надзвичайно широкому мовному різноманітті. Крім єврейських мов (івриту, їдиш, ладіно, єврейсько-татської та єврейсько-бухарської), преса виходила на мовах народів, поряд з якими євреї проживали в діаспорі: англійською, арабською, угорською, голландською, іспанською, італійською, литовською, німецькою, польською, румунською, російською, турецькою, французькою та ін. Майже 30 мов та діалектів, на яких друкувалися єврейські періодичні видання. Крім того, можна виділити кілька незвичайних лінгвістичних варіацій, як, наприклад, газети на німецькій, фарсі, арабській мові, надруковані єврейськими літерами. Також, на мовах – їдиш, ладіно, іврит, набрані латинським шрифтом. У фонді представлені деякі дво- і навіть тримовні видання.
Необхідно відзначити єврейські періодичні виданнях російською та західноєвропейськими мовами. Основна частина цієї колекції надійшла до фонду з бібліотек ТПЕ та приватних зібрань.
Особливості розвитку єврейської періодичної преси зумовлені розрізненістю єврейських громад світу та пов'язаним з нею багатомовністю. Між двома світовими війнами, найбільше єврейських періодичних видань виходили в Європі (десятки щотижневих газет на їдиш, івриті, польською, англійською та іншими мовами; близько ста щомісячників). Після Першої світової війни, революції 1917 р. та громадянської війни розвиток єврейської періодичної преси в Росії набув односторонній характер. У Німеччині, навпаки, спостерігався розквіт єврейської, у тому числі політичної преси: тільки в Берліні видавалося близько 12 єврейських періодичних видань та понад 30 - в інших містах Німеччини. У ті ж роки в Польщі виходило близько 20 щоденних єврейських газет.
Поширення фашизму та націонал-соціалізму в таких країнах, як Італія, Німеччина, Румунія, зростаючий антисемітизм в інших країнах Європи перешкоджали розвитку єврейської преси. Більшість єврейських видань виходило в США, Радянському Союзі, Латинській Америці. Під час Другої світової війни на окупованих німецькими військами територіях було припинено видання майже усіх єврейських газет та журналів, за винятком інформаційних бюлетенів. У країнах, що не були окуповані, виникла антифашистська єврейська преса (в Радянському Союзі - газета «Ейнікайт», в США - «Фрайгайт», в Аргентині - газета «Юдіше вохеншау» німецькою та іспанською мовами та інші).
В Німеччині характерний найбільший розквіт єврейської періодичної преси, в тому числі політичної. Виходили такі видання, як газета «Централь ферейнс цайтунг» (Берлін, 1922-38), спадкоємиця газети «Ім дойчен райх» (видавці М. Едельхайм, А. Хіршберг); була популярною сіоністська газета «Юдіше рундшау» (1896-1938). З'являлися й нові видання, наприклад, «Дер шильд», заснована у 1921 р. асоціацією колишніх військовослужбовців-євреїв. Понад три десятки громадських газет та журналів, що з'явилися в цей період в Берліні, Франкфурті, Мюнхені та інших містах, як правило, не були політичними виданнями; їх адресували різним соціальним групам єврейського населення Німеччини: молоді, вчителям, жінкам, конторським службовцям та іншим. «Дер морген» (Дармштадт, 1925-38) представляв «германо-єврейську», тобто асиміляторську політику. На противагу йому місячник М. Бубера «Дер годе» (Берлін, 1916-24) став трибуною для тих, хто проповідував єврейське духовне відродження у Центральній Європі. Прихильники руху Мізрахі видавали місячник «Ціон» (Берлін, 1929).
Після «Кришталевої ночі» єврейська преса в Німеччині практично припинила своє існування: більшість видань було розгромлено, відбувалася масова еміграція євреїв з нацистської Німеччини. Нацисти дозволили лише видання газети «Юдіше нахріхтенблатт» (виходила з 23 листопада 1938), яка обмежувалася публікацією офіційних декретів та бюлетенів так званої Імперської організації євреїв у Німеччині; ця газета проіснувала до 1943 р.
Періодична преса в Радянському Союзі.
Єврейська періодика в Російській Імперії видавалася трьома мовами: їдиш, івриті та російською. Між лютим та жовтнем 1917 р. відбулося бурхливе зростання кількості єврейських періодичних видань у зв'язку з свободою друку та відміною цензури. Цей період свободи закінчився вже до осені 1918 р, коли більшовицька влада зробила підконтрольною практично всю російську пресу (відносна свобода друку існувала до
1920 р. на Україні та в Білорусії). Провідними сіоністськими органами того часу були щоденні газети «Га-'Ам» (іврит, М., липень 1917 - липень 1918) та «Тогблат» (їдиш, П., травень 1917 - серпень 1918). Ряд єврейських газет різного напрямку видавався в Києві: орган Бунду «Фолкс-цайтунг» (серпень 1917 - травень 1919), орган партії Поалей Ціон «Дос найє лебн» (грудень 1917 - березень 1919), газета Об'єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії «Найє цайт » (вересень 1917 - травень 1919), сіоністська газета «Телеграф » (листопад 1917 - січень 1918). У Мінську виходили газети «Дер їд» (грудень 1917 - липень 1918) та «Фарн фолк» (вересень 1919 - січень 1920) - обидві сіоністські. Багато єврейських органів друку після революції прийняли прорадянський напрямок. Газета «Дер Векер», що виникла в Мінську у травні 1917 року як центральний орган Бунду, у квітні 1921 стала органом центрального бюро комуністичної партії (більшовиків) та євсекцій Білорусії; проіснувала до 1925 р. Назвою «Дер Векер» користувалися багато єврейських видань на їдиш (головним чином соціалістичних), що виходили у Вільно, Відні, Кракові, Лондоні, Бухаресті, Яссах, Нью-Йорку.
Припинені під час Першої світової війни періодичні видання на івриті знову друкувалися після лютого 1917. У Одесі відновився журнал «Га-Шіллоах» (заборонений в квітні 1919 р.), педагогічний журнал «Га-Гинна», наукові та літературні збірники «Кнесет», «Массуот» та «Ерец»; історико-етнографічні збірки «Решумот» та «Сфатену». В Одесі до початку 1920 видавався останній в Росії тижневик на івриті «Баркай». У Петрограді випускався науковий щорічник «Оламену» та дитячий журнал «Штілім», а також історичний збірник «Ге-Авар» (вийшло 2 томи). У Москві вийшло три номери щоквартального видання на івриті «Ха-Ткуфа» (видавництво «Штібель», 1918) та три суспільно-літературні збірки «Сафрут» (редактор Л. Яффе, 1918). Вже наприкінці 1918 р. з ініціативи євсекцій почалося поступове згортання періодичних видань на івриті, а потім вони були повністю заборонені, бо друкувалися «мовою реакції». Поряд з виданнями на івриті та їдиш закривалися багато єврейських видань російською мовою: «Світанок» (вересень 1918), «Хроніка єврейського життя» (липень 1919) та інші. До 1926 р ще виходив центральний орган лівої організації По'алей Ціон «Єврейська пролетарська думка» (Київ-Харків-Москва; видання на їдиш тривало до 1927 р.). У перші роки радянської влади продовжували виходити науково-історичні збірки «Єврейська думка» (редактор Ш. Гінзбург; П., 1922-26, тт. 1-2), «Єврейський літопис» (1923-26, тт. 1-4) , «Єврейська старовина» (М.-П., 1924-30, тт. 9-13), що видавалися Товариством для поширення освіти між євреями в Росії та Єврейським історико-етнографічним товариством. Окремі періодичні видання виходили деякий час і на периферії. У 1927-
30 рр. ТРЗ (Товариство з поширення ремісничої та землеробської праці) видало п'ять випусків «Матеріали та дослідження», ОЗЕТ (скорочення від рос. Всесоюзное общество по земельному устройству трудящихся евреев в СССР» - Всесоюзне товариство з земельного облаштування трудящих євреїв у СРСР) видавало «Трибуна єврейської радянської громадськості» (відповідальний редактор Ш. Діманштейн, М., 1927-37), яке було припинено репресивними заходами.
Єврейські періодичні видання продовжували виходити в державах, що утворилися на територіях, які до Першої Світової війни перебували під владою Російської імперії (Латвія, Литва, Естонія), у Польщі, в центрах російської еміграції (Берлін, Париж, Харбін та інших).
На противагу забороні видань на івриті, в перші два десятиліття радянської влади відбувався розквіт періодичної преси мовою їдиш, який був визнаний у Радянському Союзі національною мовою євреїв. На єврейську пресу були покладені функції пропаганди комуністичної ідеології. Радянська періодика на їдиш включала щоденні газети, журнали, дитячі ілюстровані видання, наукові збірники. Єврейські періодичні видання виходили у всіх великих містах країни з єврейським населенням. На їдиш виходили три щоденні газети: «Дер Емес» (М., 1918-38; у 1918 - «Ді вархайт»), «Дер штерн» (Харків, 1925-41), «Октябер» ( Мінськ, 1925-41), зміст цих видань майже повністю залежав від центральної радянської преси та лише частково відображав явища та події єврейського життя, культури й літератури. У Радянському Союзі видавалися безліч інших видань на їдиш: «Пролетарішер фон» (Київ, 1928-35), «Одесер арбетер» (1927-37), «Біробіджанер штерн» (Біробіджан, з 1930 р.).
До початку Другої світової війни особлива увага приділялася літературним журналам та альманахам на їдиш: на Україні виходили «Проліт» (1928-32), «Фармест» (1932-37), «Ді ройте Велт» (1924-33) та «Советіш літератур» (1938-41); в Білорусії - «Штерн» (1925-41). В 1934-41 рр. вийшло 12 томів щорічника «Советіш», який мав помітний вплив на розвиток єврейської літератури в Радянському Союзі. Твори дитячої літератури на їдиш друкувалися в журналах «Зай грейт» (Київ, Харків, 1928-41), «Юнгер ленінець» (Мінськ, 1929-37), «Октяберл» (Київ, 1930-39). Педагогічній тематиці були присвячені журнали «Ойф дер вег цу дер найєр шул» (М., 1924-28) та «Ратнбілдунг» (Харків, 1928-37). Наукові публікації з історії єврейської літератури, мовознавства та інші матеріали з'являлися у щорічниках, які видавалися єврейськими науково-дослідними інститутами у Києві та Мінську (при АН України та Білорусії): «Ді їдише шпрах» (Київ, 1927-30), «Ойфн шпрахфронт» (Київ, 1931-39), «Цайт-шріфт» (Мінськ; тт. 1-5, 1926-31),
«Лінгвістішер замлбух» (Мінськ, тт. 1-3, 1933-36).
Єврейська преса на їдиш продовжувала існувати і в приєднаних до Радянського Союзу у 1939-40 рр.: Литві, Латвії, Західній Україні та в Західній Білорусії, Бессарабії та Північній Буковині. Незважаючи на заборону багатьох видань та підпорядкування єврейської періодичної преси диктату ідеології, ця преса внесла свіжий струмінь в єврейське життя та культуру в Радянському Союзі, виступаючи носієм західних тенденцій у використанні виразних засобів мови їдиш. Видання цих газет та журналів припинилося після окупації західних областей німецькою армією влітку 1941 р.
Справжній розквіт єврейського друку в Польщі почався після здобуття Польщею незалежності у 1918 р. У 1920-х рр. тут виходило понад 200 періодичних видань, багато з яких проіснували до німецької окупації Польщі у 1939 р. Періодична преса була різноманітна за формою подачі матеріалу та соціально-політичними поглядами. Більшість видань виходило на їдиш, частина - польською мовою, кілька видань - на івриті. Одних тільки щоденних газет на їдиш було близько 20. З них три виходили у Вільно: «Дер тог» (з 1920 р, в 1918-20 рр. - «Лецте найєс»), «Абенд кур'єр» (з 1924 р) , дві в Білостоці - «Дос найє лебн» (з 1919 р.) та «Бялостокер телеграф», три у Лодзі - «Лодзер тагеблат» (з 1908 р.; редактор І. Унгер), «Моргенблат» (з 1912 р.) та «Найє фолксблат» (з 1923 р.). У Любліні виходила газета «Люблінер тогблат» (з 1918 р.), у Гродно - «Гродне момент» (з 1924 р.). У Кракові виходили сіоністська газета «Нови дзєннік» (з 1918 р.) та бундівскій журнал «Валка» (1924-27). У Львові виходили дві газети: на їдиш - «Морген» (1926) та польською мовою - «Хвиля» (з 1919 р.). У Варшаві домінуюче положення займали дві конкуруючі між собою газети на їдиш «Хайнт» (з 1908 р.) та «Момент», що мали найбільші наклади. У Варшаві видавалися газети на їдиш: «Їдіше ворт» (з 1917 р.), «Варшавер експрес» (з 1926 р.), «Найє фолксцайтунг» (з 1926 р.) та «Унзер експрес» (з 1927 р.). Польською мовою виходила газета «Наш Пшегльонд» (з 1923 р., сіоністська). Виходили також літературний тижневик на їдиш «Літераріше блетер» (з 1924 р, Варшава), «Кіно - театр - радіо» (з 1926 р.), «Велтшпіл» (з 1927 р.), «ПЕН-клуб найєс» ( з 1928 р, Вільно), науковий щомісячник «Ланд ун лебн» (з 1927 р.), науково-популярне видання «Доктор» (Варшава, з 1929 р.). У Варшаві видавався гумористичний тижневик «Блуфер» (з 1926 р.). Під час німецької окупації Польщі всі єврейські періодичні видання були закриті.
Між двома світовими війнами в Угорщині виходило близько 12 щотижневих та щомісячних єврейських видань. У 1938 р. єврейська періодична преса в Угорщині була практично знищена.
У 1909 р. Сіоністська федерація Угорщини заснувала свій орган «Жидо семле», який був заборонений в 1938 р. Поет І. Патай (1882-1953) випускав літературний місячник «Мулт еш Йовйо» (1912-39) сіоністського спрямування.
Тоталітарні режими – фашистський, а потім комуністичний - дозволяли видання лише одного єврейського журналу. З 1945 р. Центральний комітет угорських євреїв випускає журнал «Уй Елет».
Євреї-журналісти працювали в газетах усіх політичних партій Чехословаччини. Власне єврейська періодична преса ще в період до створення Чехословацької держави характеризувалася полемікою між прихильниками сіонізму та прихильниками асиміляції, які створили першу єврейську газету чеською мовою «Ческожідовске лісти» (1894). Після злиття з іншою газетою аналогічного напрямку (1907) вона виходила як тижневик під назвою «Розвой» до 1939 р. Першим сіоністським органом був тижневик для юнацтва «Юнг Юда» (німецькою мовою, заснований Ф. Лебенхартом, 1899-1938). Інший тижневик, «Зельбствер» (1907-39, редак. з 1918 р. Ф. Вельч, пізніше його помічник Х. Ліхтвіц [Урі Наор]) став одним з провідних сіоністських періодичних видань Європи; у 1920-х рр. він виходив з додатком для жінок (редактор Ханна Штейнер). Інший сіоністський тижневик - «Юдіше фольксштімме» (редактор М. Хікль, пізніше - Х. Гольд; Брно, 1901-39).
У 1918 р. почав виходити сіоністський орган чеською мовою тижневик «Жидовське справи» (редактори Е. Вальдштейн, Ф. Фрідман та інш). У Словаччині та Закарпатті єврейська періодична преса включала ортодоксально-релігійні органи угорською мовою та їдиш. У Словаччині виходив сіоністський тижневик німецькою мовою «Юдіше фольксцайтунг» (з додатком словацькою мовою; редактор О. Нойман) та орган партії Мізрахі «Юдішес фамілієнблатт»; у Закарпатті - сіоністський тижневик «Юдіше штімме», ревізіоністський тижневик «Жидо неплап» (угорською мовою; з 1920 р.). Журнал «Їдіше цайтунг» (видавець - рабин м. Мукачева) мав найбільше поширення. Виходили також історичний журнал «Цайтшрифт фюр ді гешіхте дер юден» та «Бьомен унд Мерєн» (редактор Х. Гольд); орган Бней-Бріт «Бней-Бріт блеттер» (редактор Ф. Тібергер); ревізіоністський орган «Медіна іврит - Юденштат» (редактор О. К. Рабинович; 1934-39); газета партії Поалей Ціон «Дер Нойє вег» (редактор К. Баум) та спортивний місячник «Га-Гіббор ха-Маккабі». Єврейські молодіжний та студентський рухи також випускали журнали різної періодичності на різних мовах країни. В кінці 1930-х рр. емігранти з Німеччини випускали в Празі журнал «Юдіше рев'ю».
Після Першої світової війни більшість єврейських газет в Румунії долучилися до сіоністського напрямку. Великим впливом серед єврейського населення країни користувалися тижневики - «Мантуіря» (заснований в 1922 р. сіоністським лідером А. Л. Зіссу) та «Реанаштеря ноастре» (заснований у 1928 р. сіоністським публіцистом Ш. Штерном). Виходив також ряд літературно-політичних журналів. Місячник «Хасмоная» (заснований в 1915 р.) був офіційним органом асоціації студентів-сіоністів. Журнал «Адам» (1929-39; заснований. І. Лудо) друкував твори письменників-євреїв румунською мовою.
У Литві в період незалежності виходило двадцять єврейських газет на їдиш та івриті. До 1940 продовжувало виходити більше десяти єврейських газет, у тому числі три щоденних (всі в Каунасі): «Ді їдише штіме» (з 1919 р.), «Їдішес лебн» (з 1921 р.) та «Найєс» (з 1921р.).
Єврейська періодична преса у Великобританії англійською мовою виникла в 1-й половині 19 ст. Газета «Джуіш уорлд», заснована у 1873 р, досягла до кінця століття значного за тими часами тиражу - дві тисячі примірників; у 1931 р. вона була придбана видавцем «Джуіш кронікл», у 1934 р. злилася з останньою. Після Першої світової війни з'явилися журнали: «Джуіш вумен» (1925-26), «Джуіш фемілі» (1927), «Джуіш грефік» (1926-28), «Джуіш уіклі» (1932-36). Засновані ще наприкінці 1920-х рр. незалежні тижневики «Джуіш еко» (редактор Е. Голомбок) та «Джуіш газет» (редактор Г. Уотерман) продовжували виходити до 1960-х рр. Антисіоніс. об’єднання випускало «Джуіш Гардіан» (редактор Л. Магнус, 1920-36). Єврейські тижневики виходили в Лондоні, Глазго, Манчестері, Лідсі, Ньюкаслі - місцях найбільшої концентрації єврейського населення Англії.
Масова еміграція євреїв зі Східної Європи до Англії у 1880-і рр. створила передумови виникнення періодичної преси на їдиш. У період між двома світовими війнами виходила щоденна газета «Ді цайт» - з 1913 р. по 1950 р.
Єврейська періодична преса у США виникла спочатку на мовах іммігрантів: у середині 19 ст. німецькою мовою (у зв'язку з імміграцією з Центральної Європи, в основному з Німеччини та Австро-Угорщини), в кінці 19 ст. - початку 20 ст. - на їдиш у зв'язку з імміграцією євреїв з країн Східної Європи (Росії, Польщі); євреї-іммігранти з балканських країн заснували пресу на єврейсько-іспанській мові. Англійська мова поступово витісняла інші мови, преса на ній зайняла домінуюче положення як по значущості видань, так за кількістю читачів. Велика кількість американських єврейських журналів висловлювали погляди своїх видавців. Одним з таких видань було «Джуіш Спектейтор» (з 1935 р, редактор Т. Вейс-Розмарин). З часом, коли провідні неєврейські американські газети стали приділяти більше уваги єврейським питанням, єврейські видання все більше зосереджувалися на місцевих проблемах. У цей час розвивався друк, що фінансувався різними єврейськими організаціями. Одним з перших таких видань була газета «Менора» (1886-1907), орган Бней-Бріт. Її наступниками були «Бней-Бріт ньюс», «Бней-Бріт мегезин» (з 1924 р.) та «Нешнл Джуїш мансли» (з 1939 р.). Організацію Хадасса представляв журнал «Хадасса мегезін», Американський єврейський конгрес - «Конгрес уіклі» (з 1934 р.). У 1930 р. виходить журнал «Реконстракшеніст». Ідеї сіоністського робітничого руху відображає - «Джуіш фронтір» (заснований в 1934 р.).
У 1897 р помірне крило американської соціалістичної робочої партії заснувало газету на їдиш «Форвертс». Її головним редактором майже 50 років (1903-1951) був А. Каган. Протягом усього століття «Форвертс» була однією з найбільш читаних газет у США. Газета публікувала актуальну інформацію, публіцистику, нариси з єврейського життя, прозу та вірші єврейських письменників: Ш. Аша, І. Розенфельда, З. Шнеура, А. Рейзена, І. Башевіса-Зінгера та інших. Найдовговічнішою щоденною газетою на їдиш в США була «Морнінг Фрайхайт», заснована в 1922 р. як орган єврейської секції компартії США. Її редактором довгий час був М. Ольгін (в 1925-28 рр. - Разом з М. Епштейном). В газеті був високий рівень журналістики. На її сторінках представлені твори багатьох єврейських письменників США: Х. Лейвіка, М. Л. Гальперна, Д. Ігнатова та інш. Газета незмінно підтримувала політику Радянського Союзу; незалежну позицію вона зайняла лише з кінця 1950-х рр. Серед місячників на їдиш виділялися: «Цукунфт» (заснований в 1892 р. в Нью-Йорку як орган Соціалістичної робочої партії, редактор А. Лесін); соціалістичний журнал «Векер» (з 1921 р.), «Ундзер вег» (з 1925 р.), видання По'алей Ціон - «Їдіше Култур» (з 1938 р, редактор Н. Майзіль), орган «Їдішер культур фарбанд» (ЇКУФ), «Фолк ун велт» - орган Всесвітнього єврейського конгресу, та багато інш. Періодична преса на івриті виникла в США в кінці 19 ст. Після закінчення 1-ї Світової війни виходила газета «Ха-Доар» (Н.-Й., 1921-22, щоденна; 1922-70, тижневик; редактор з 1925 р. М. Рибалов (псевдонім М. Шошані), вона була не політичним, а скоріше літературно-мистецьким виданням. Тут протягом півстоліття друкувалися багато письменників та есеїстів Америки, що писали на івриті. Рибалов випускав також літературний збірник «Сефер ха-шана лі-ієхудей Америка» (1931-49); вийшло кілька томів). Популярним літературним тижневиком був «Ха-Торен» (1916-25, з 1921 р. місячник, редактор Р. Брайнін). З 1939 р в Нью-Йорку виходить літературний місячник «Біццарон». Недовгий час виходив щомісячний літературний журнал «Міклат» (Н.-Й., 1919-21).
У Канаді видаються тижневики: «Джуіш пост» (Вінніпег, з 1924 р.), «Джуіш вестерн бюллетєн» (Ванкувер, з 1930 р.) та «Вестерн джуіш ньюс» (Вінніпег, з 1926 р.), а сіоністська організація Канади - журнал «Канадієн зайоніст» (з 1934 р.).
В 20 ст., у зв'язку із зростанням єврейського населення Австралії, єврейська преса набула більш масовий характер, стала гострішою в соціально-політичному відношенні. Тижневик «Острейліан джуіш ньюс» (заснований в 1933 р, Мельбурн, редактор І. Одерберг) виходив англійською мовою та їдиш. Найстарша єврейська газета «Острейліан джуіш гералд» (з 1935 р, редактор Р. Хевін) друкувала додаток на їдиш «Острейліан джуіш пост». Єврейське історичне товариство - журнал «Острейліан джуіш хісторікал сосайєті джорнал» (два рази на рік, з 1938 р.). Виходили також літературний журнал «Брідж» (щоквартальний) та журнал на їдиш «Дер Ландсман». Новозеландська єврейська газета «Джуіш таймс» була заснована в 1931 р.
У Нідерландах «Векблад вор ісраелітен» відстоював реформізм в юдаїзмі; його суперником був ортодоксальний тижневик «Нью ісраелітіш векблад» («Н. І. В.»), заснований у 1865 р. бібліографом М. Рустом. Його тираж наприкінці 19 ст. досягав трьох тисяч, до 1914 р. збільшився до 13 тис., до 1935 - до 15 тис. (єврейське населення Нідерландів у 1935 р. становило близько 120 тис. осіб). Одночасно виходили тижневики «Векблад вор ісраелітіше хьойзгезіннен» (1870-1940; видавець Хагенс, Роттердам) та «Централблад вор ісраелітен ін Недерланд» (1885-1940; видавець ван Кревелд, Амстердам), які публікували докладні звіти про життя єврейської громади Нідерландів. Сіоністської орієнтації дотримувалися місячники: «Тікват Ісраель» (1917-40), орган Сіоністської федерації молоді; «Ба-Дерех» (1925-38; у 1938-40 рр. - «Херутену»); жіночий місячник «Га-Іша» (1929-40) та орган Керен ха-Ієсод «Хет белофте ланд» (1922-40; пізніше «Палестине»). Питаням культури був присвячений журнал «Де врейдагавонд» (1924-32).
До Великої французької революції єврейської друку у Франції практично не існувало. Після 1789 р. з'явилося кілька видань, які проіснували недовго, лише на початку 1840 р. почав виходити місячник «Аршів ісраеліт де Франс» (заснований гебраїстом С. Каеном), який захищав ідею реформ. У 1844 р. на противагу цьому виданню виник консервативний орган, місячник Ж. Блока «Юнівер Ісраеліт». Обидва ці видання близько ста років відображали різні аспекти життя євреїв у Франції; «Аршів…» проіснував до 1935 р, а «Юнівер…» як тижневик виходив до 1940 р. Всього з 1789 р. до 1940 р. у Франції вийшли у світ 374 видання: з них 38 - до 1881 р., більша частина видань (203) з'явилася після 1923 р. Із загальної кількості видань 134 виходили французькою мовою, 180 – їдиш, дев'ять - на івриті; більшість з цих видань були впливовими. Значна частина періодичних видань дотримувалася сіоністської орієнтації (56, з них 21 - на їдиш), 28 (всі на їдиш) - комуністичної. На їдиш виходила щоденна єврейська газета «Унзер штиме» (орган Бунда, заснована в 1935 р.).
В Італії тижневик «Сеттімана ісраелітіка» (Флоренція, 1910-15), об’єднався у 1916 р. з газетою «Корр'єре ісраелітіко»; так виник журнал «Ісраель» (редактор К. А. Вітербо) та додатки до нього - «Ісраель деі рагацці» (1919-39) та «Рассенья менсіле д'Ісраель» (з 1925 р.). Сіоністський лідер Л. Карпі (1887-1964) видавав орган ревізіоністів «Л'ідеа сіоністіка» (з 1928 р.).
Найбільшого розквіту єврейська періодична преса Латинської Америки досягла в Аргентині. Виникненню щоденного друку на їдиш сприяв початок Першої світової війни, відрізавши Аргентину від решти світу, а вихідців зі Східної Європи - від їх рідних та друзів. Дві щоденні газети, які почали видаватися в цей час - «Ді їдише цайтунг» (1914-73) та «Ді прессе» (заснована в 1918 р, виходить дотепер) - висловлювали протилежні політичні погляди. Перша - (засновник Я. Ш. Ляховецький, до 1929 р. редактори Л. Мас, І. Мендельсон; потім придбана М. Столяром) дотримувалася просіоністських поглядів. Друга - (засновники: П. Кац, О. Бумажний) була близька до поглядів лівого крила Поалей Ціон та солідаризувалася з комуністичним рухом. Незважаючи на відмінності ідейно-політичних позицій газет, які зверталися до представників різних соціальних верств суспільства, в цілому єврейська періодична преса відіграла важливу роль у суспільному та культурному житті євреїв Аргентини.
У 1930-40-х рр., коли чисельність єврейського населення Аргентини перевищила 400 тисяч осіб, виходила ще одна щоденна єврейська газета «Моргн цайтунг» (редактор А. Співак, 1936-40). Три щоденні єврейські газети інформативного та літературного характеру (зі спеціальними тижневими та святковими додатками), що виходили в Буенос-Айресі, не поступалися єврейським газетам Варшави та Нью-Йорка. Виходили також багато різноманітних тижневиків та місячників - від органів різних ідеологічних течій (у тому числі сіоністського та комуністичного) до гумористичних та філософських журналів. Представники молодого покоління, які не знали їдиш, створили вже на поч. 20 ст. періодичні видання іспанською мовою. Першим з них були тижневик «Віда нуестра» (редактори Ш. Резнік та Л. Кібрик, 1917-23). До сефардської громади звертався місячник «Ісраель» (редактор Ш. Халеві, 1917-80?). Єврейський тижневик іспанською мовою «Мундо ісраеліта» (засн. Л. Кібрик з 1923 р.) виходить донині великим накладом. Високим науковим рівнем відрізнялися роботи з юдаїки, що публікувалися в щомісячнику «Худаіка» (редактор Ш. Резнік, 1933-46). До сьогодні найбільш поширеним єврейським періодичним виданням, поряд з «Мундо ісраеліта», є тижневик «Ла Лус» (заснований Д. Аланкаве у 1931 р.).
Періодичні видання на івриті підтримувала спочатку лише невелика кількість єврейських інтелігентів. Цим публікаціям доводилося долати серйозні труднощі пов'язані з вельми обмеженим числом читачів та фінансами. Незважаючи на це, в Буенос-Айресі виходив місячник на івриті «Га-біма га-'івріт» (редактор І. Л. Горелік, потім Т. Олескер, 1921-30). Спроби видання журналів «Ге-халуц» (1922), «Га-'оген» (1932) та «Атідену» (1926) не були успішними; лише місячник «Даром» (перший редактор І. Гольдштейн), орган Союзу мови іврит в Аргентині, проіснував багато років (1938-90).
Ерец-Ісраель. Періодичні видання в Ерец-Ісраель (Земля Ізраїлю) продовжували східноєвропейську традицію періодичної преси на івриті. Новий етап розвитку почався в період третьої алії.  У 1919 р. літератори, які писали на івриті та були виховані в традиціях російської ліберальної журналістики, заснували в Єрусалимі щоденну газету «Га-Арец» (спочатку називалася «Хадшот га-арец», редактор Л. Яффе). Напрям видання був близьким до сіоністів. Газета видавалася в Єрусалимі, а в 1923 р. була переведена до Тель-Авіва, де її редактором став М. Гліксон. У 1937 р. була продана З. Шокену, син якого Гершон став її редактором. Журналісти «старого» складу газети, що розійшлися в поглядах з видавцями газети «Га-Арец», створили власну газету «Доарі га-йом (1919-36; редак. І. Бен-Аві, Єрусалим); з 1928-31 рр. видавалася, як орган Сіоністів-ревізіоністів ,
(редактор В. Жаботинський). З 1925 р Хістадрут  випускає щоденну газету «Давар» (редак. Б. Кацнельсон, потім Ш. З. Шазар та М. Бейлінсон). У 1931 р. ревізіоністи заснували газету «Га-'Ам», вона незабаром була закрита, в 1932-34 рр. виходив тижневик «Хазіт га-'ам». До проголошення Держави Ізраїль ревізіоністи видавали газети «Га-Ярден» (1934-36) та «Га-Машкіф» (1938-48). Органом Загальних сіоністів (потім лібералів) стала газета «Га-бокер» (1935-65; редактор П. Бернштейн).
Щоденна газета «Га-цофе» (заснована у 1937 р.) залишається органом релігійних сіоністських партій; газети: «Га-Модіа», «Га-кол» та «Ше'арім» висловлюють погляди прихильників ортодоксальних течій в юдаїзмі. Найстарша ізраїльська газета «Га-по'ел га-ца'ір» після злиття однойменного руху з партією Тну'а ле-ахдут га-'авода та утворення партії Мапай стала центральним органом останньої (1930). Редакторами газети були І. Ахароновіч (до 1922 р), І. Лауфбан (до 1948 р). У 1930-32 рр. партія Мапай видавала літературно-громадський журнал «Ахдут га-'авода» (редактори Ш. З. Шазар та Х. Арлозоров). У період британського мандата виходило багато підпільних видань. Ще в 1920-х рр. комуністичний рух публікує підпільні газети на івриті, їдиш та арабською мовами. А. Карлбах у 1939 р. заснував першу вечірню газету в Ізраїлі - «Ієді'от ахаронот». Масова алія з Німеччини після приходу до влади .нацистів призвела до виникнення газет на легкому івриті із некудот .
У 1940 р з'явилася перша така газета «Хеге» (редактор Д. Садан).
Після Другої світової війни центрами єврейської періодичної преси стали Ізраїль, Північна Америка та деякі країни Латинської Америки.

Алія. (івр. עלייה‎, буквально «підйом», «сходження догори», «піднесення»)— репатріація євреїв до Ізраїлю, а перед заснуванням Держави Ізраїль— до Землі Ізраїльської. Третя алія відбулася у 1919–1923 роках, унаслідок Першої світової війни, встановлення в країні Ізраїлю британського мандата та Декларації Бальфура, на свою землю прибули 40 тисяч євреїв, в основному молодь зі Східної Європи. Для переселенців організували підготовку до сільськогосподарської праці переважно ще в країнах діаспори. Поселенці осушили болота, зробили землю придатною для сільського господарства. Тоді ж були засновані Гістадрут та єврейська організація самооборони Хагана.

Гістадрут (Федерація праці, або Га-Гістадрут га-Клаліт шель ха-овдім бе-Ерец-Ісраель івр.ההסתדרות הכללית של העובדים בארץ ישראל, «Генеральна федерація робітників землі Ізраїлю») - ізраїльська профспілка. Заснована у грудні 1920 року в Хайфі, як єврейська профспілка, що забезпечує також біржу праці, допомогу по хворобі та інш.

 Некудот. діакритичні знаки (огласовка). Гебрейська абетка, як і в більшості інших семітських мов, складається лише з літер, що позначають приголосні, тобто система письма є консонантною. Голосні на письмі звичайно не позначаються, але вони є у релігійних текстах, словниках та підручниках, так само як варіанти вимови приголосних. В арабському тексті вони називаються харакат або ташкіль, а в єврейському - некудот. (івр. נְקֻדּוֹת - крапки) або нікуди (івр. נִקּוּד - розстановка крапок спеціальними діакритичними знаками, розташованими над літерами, під ними або всередині. Вимова звуків а, е, і, о, у приблизно відповідає українській вимові.

Виставку підготувала головний бібліотекар Відділу фонду юдаїки Інституту рукопису НБУВ Ганна Ривкіна.