Єврейські громадські організації в Російській імперії кін. XIX – поч. XX ст. Статути та звіти

Формування громадянського суспільства у другій половині ХІХ ст. в Російській імперії відрізнялось різноманіттям форм і проявів. Його суттєвою складовою були етнічні благодійні організації. Їх діяльність безпосередньо впливала на розвиток соціального забезпечення, медичного обслуговування, покращення побутового життя, і в той же час відображала соціальні потреби та сподівання етноменшин. У досліджуваний період к. ХІХ – поч. ХХ ст. на теренах сучасної України існувало більше трьохсот благодійних організацій етноменшин, які переслідували різноманітну мету, в залежності від якої вони умовно можуть бути розподілені на наступні групи: товариства взаємодопомоги, товариства допомоги бідним широкого спектру діяльності, соціально-реабілітаційні, товариства допомоги навчальним закладам, товариства дешевого і безкоштовного харчування, товариства допомоги у пошуках роботи. Із 40-х рр. XIX ст. у суспільстві розпочали формуватися нові уявлення стосовно пожертв на громадські потреби. Участь у громадській діяльності купців та промисловців набувала форм престижної соціальної поведінки. Держава заохочувала громадян брати участь у громадській ініціативі. Імперський уряд встановлював відповідні винагороди: ордени, почесне громадянство, спадкове дворянство. Тому, тим хто щорічно вносили пожертви на користь освітніх або соціальних установ, присвоювалося звання «почесний громадянин». Особи, які працювали у громадських та приватних благодійних закладах, за статусом наближалися до державних службовців. В умовах модернізаційних процесів у суспільстві, збільшувалася репутація розумової праці, тож збільшувалася частка людей, які надавали перевагу фаху інженерів, вчителів, бухгалтерів, ветеринарів, агрономів. У громадських об’єднаннях етноменшин було багато освічених і заможних людей, адже на участь у товариствах потрібні були кошти. Їх організації створювались переважно дворянами, чиновниками, підприємцями та представниками вільних професій. В товариствах співпрацювали також: міщани, ремісники, селяни, які формували основу буржуазного суспільства – середній клас. Із розвитком громадянського суспільства на передній план суспільного життя країни все впевненіше виходили представники торгово-промислового капіталу. Ця тенденція була особливо помітна у громадських об’єднаннях етноменшин, де в організації громадського піклування рік від року вагоміше ставала роль купецтва, причому купецький прошарок, як і дворянство, спрямовував кошти на надання допомоги та на підтримку незаможних верств населення, незалежно від станової приналежності. Купецтво найбільш активну позицію зайняло у єврейських об’єднаннях. Після лібералізації громадського життя в 60-рр. ХІХ ст., розпочався активний процес створення громадських організацій. Формування громадського інституту та поява у його складі національних товариств вимагало їх правового регулювання. Влада з наростанням громадського руху, створювала законодавчі акти для їх контролю. У січні 1869 р. Комітетом міністрів був виданий документ «Про надання Міністерству внутрішніх справ права затвердження статутів громадських і благодійних установ». У той же час документ зобов’язував на колишніх підставах доводити до відома імператора дані про пожертвування приватних осіб та заснування благодійних закладів, що повинно було стимулювати благодійну діяльність на місцях. У 90-х роках XIX ст. почали видаватись статути для певних груп громадських організацій. У 1891 р. Було вирішено створити універсальний зразок, «Зразковий статут», який засновники повинні були брати за основу свого проекту. Листування між високопосадовцями (обер-прокурором, міністрами внутрішніх справ і народної просвіти, членами Вченого комітету Міністрества народної просвіти) тривало майже 6 років. У цей період проекти статутів громадських організацій, які надійшли в належні відомства, роками чекали свого затвердження. Спеціальним законодавчим актом, спільним для всіх благодійних організацій, став виданий у 1892 р. «Статут про громадське піклування в Росії». Згідно ст. 175 зазначалося, що «створені благодійні організації та приватні благодійні установи мають засновуватись у законному порядку». Всі вони встановлювали контроль з боку влади за організацією, перебігом процедурного процесу, а також розподіленням отриманих коштів. За реалізацією квитків, за афішами, рекламою мала стежити спеціально уповноважена особа від місцевої губернської влади. Весь прибуток мав передаватися губернатору, або надалі ці кошти спрямувати за призначенням, тобто організації чи установі, на користь якої цей захід влаштовувався. На поч. 1900 р. усі справи по товариствам були зосереджені у Департаменті громадських справ Міністерства внутрішніх справ. У складі останнього утворилось друге спеціальне відділення, яке підпорядковувалося безпосередньо заступнику міністра. Інструкція відносила до його повноваження і справи по розгляду, затвердженню і зміні статутів приватних, наукових, благодійних та інших товариств, гуртків клубів, а також розпорядження про закриття приватних товариств, статути, яких затверджувалися Міністерством внутрішніх справ. Процес затвердження статуту був кардинально змінений законом від 4 березня 1906 р. Громадською організацією визнавалося об’єднання кількох осіб, які, не маючи завданням отримання для себе прибутку від ведення будь-якого підприємства, обрали предметом своєї діяльності конкретно визначену мету. На основі закону були затверджені та видані «Тимчасові правила про товариства та спілки» й була створене Губернське у справах товариств присутствіє на чолі з губернатором, яке було органом надзору за діяльністю товариств. Студентські організації легалізувались місцевим директором народних училищ. Він надавав про товариства свідчення по запропонованій Міністерством народної просвіти формі, в яку входила назва, місцезнаходження правління, кількість членів, витрати, установи, які утримувалися або були субсидійовані товариством, наявність капіталу або майна. Дирекцією народних училищ щороку в річний звіт вносились дані про діяльність товариств. Встановлювалася бюрократична процедура влаштування громадських об’єднань етноменшин, коли ретельно перевірялася благонадійність членів-засновників, місце проживання та рід їх занять. Під час відкриття Єврейського благодійного товариства у м. Олександрівці був ретельно перевірений його особовий склад. З’ясувалось, що студенти М. Тартаковський і М. Докшицький належали до партії «Бунд». Відразу було оголошено про політичну неблагонадійність засновників та заборону реєстрації товариства, як таке, що «переслідує політичну мету». Подібний прецедент, мало зареєстроване 4 березня 1911 р. Єврейське благодійне товариство допомоги бідним та хворим євреям. Під час перевірки наявності в ньому учасників сіоністських організацій, було виявлено, що із десяти засновників товариства п’ятеро були сіоністами. У Відділі фонду юдаїки Інституту рукопису НБУВ зберегаються статути різноманітних об'єднань, з допомогою яких можна реконструювати історію їх внутрішньої організації. Статут регламентував загальний порядок створення та роботу організації, у ньому зазначалась мета і завдання, територіальні межі діяльності, порядок сплати та розмір членських внесків, класифікація членів, управління товариством, періодичність зібрань та засідань ради, порядок припинення роботи. Зразкові статути протягом часу оновлювались та доповнювались. Внутрішня організація товариств етноменшин була різнобічною і включала різні підрозділи й відділи, філії, комітети та ради. Найбільш великі громадські формування розповсюджували свою діяльність на всю імперію шляхом організації місцевих відділів і підрозділів. Товариство поширення освіти серед євреїв мало незалежне управління, свої філії в губернських містах України. Діяльність товариства помітно зросла з відкриттям регіональних філій в Одесі (1867 р.), Києві (1903 р.), Балті(1909 р.), Харкові (1904 р.), Маріуполі (1913 р.). Загалом, у 1913 р. в Російській імперії функціонувало понад 30 відділів Товариства поширення освіти серед євреїв із сімома тисячами членів. Керівним органом товариств було загальне зібрання та правління. Загальні збори були його вищим органом. Зібрання обирало керівний комітет організації та ревізійну комісію. До компетенції загального зібрання входили вирішення найрізноманітніших питань: обрання голови загального засідання, почесних членів товариства, членів правління та ревізійної комісії, розгляд річного звіту про суми і діяльність товариства, кошторис на наступний рік, доповідь ревізійної комісії, визначення оптимального розміру допомоги, розгляд питань про утворення запасного або спеціальних капіталів, визначення розміру сум на покриття канцелярських витрат, постанови про придбання або відчуження нерухомості, розгляд пропозицій про влаштування установ товариства, затвердження інструкцій для правління, ревізійної комісії і окремих посадових осіб, вирішення питання про закриття товариства, виключення членів зі складу. Загальні збори товариства ділилися на звичайні та термінові. Звичайні зібрання скликалися щорічно, а термінові у випадку потреби для вирішення нагальних потреб. На початку кожного року звичайно скликались річні зібрання для заслуховування звіту про склад організації та її роботу за минулий рік. Існувала регламентація проведення загального зібрання. По відкриттю засідання обирався голова. Ним міг бути будь-хто із членів товариства, який не займав повноваження по товариству. Чергові збори збирались для розгляду звіту за минулий рік, кошторису на майбутній рік, вибору членів правління та ревізійної комісії, для вирішення усіх справ, які стосувалися товариства. Усі питання вирішувалися більшістю голосів. Протягом року на засіданнях розглядались питання обрання керівництва та посади, здійснювались читання протоколу, доповіді ревізійної комісії, затверджувались звіт про діяльність товариства, заслуховувались пропозиції присутніх членів, розглядались проекти, здійснювались вибори членів правління. Усі посади у товариствах в основному були виборні, голова правління згідно статуту мав вести загальні справи товариства, скликати та проводити наради правління та загальні збори, стежити за веденням діловодства та підготовкою звітності. До загального зібрання та правління товариства, крім голови, заступника та членів товариства, входили скарбник та секретар. Скарбник збирав членські внески, пожертви і контролював повернення позик, вів прибутково-витратні книги, дольову книгу, здійснював грошові видатки за постановою правління і готував річний звіт. Секретар складав журнали засідання, вів списки членів та листування, а також складав звіт про діяльність товариства. Усі папери підписувались головою і секретарем. Діловодство велося російською мовою, траплялись випадки коли додатково ще на рідній мові. Прозорість і відкритість забезпечували публічні щорічні звіти, які друкувались в місцевій пресі чи видавались окремою брошурою не менше ніж за 2 тижні до зборів та надсилалися у Міністерство внутрішніх справ. Звіти містили детальну інформацію про склад та правління товариства, прибутки, витрати. Якщо товариство володіло великими коштами, то їх звіти публіковувалися окремими виданнями. Статути та звіти Товариства допомоги бідним євреям м. Могилів-Подільська друкувалися у місцевій типографії Г.Д. Бондера. Публіковувалися звіти і на єврейській мові, за що у червні 1914 р. повітовим справником типографія була закрита, а її засновники були притягнені до кримінальної відповідальності. Для перевірки роботи товариства існувала ревізійна комісія, яка обиралася щорічно загальним зібранням. Вона здійснювала ревізію усіх протокольних і звітних книг кожного півріччя. Як правило, члени ревізійної комісії не входили до складу правління. Почесним членом товариства міг стати той, хто надав йому значну матеріальну допомогу. Сталий розмір внесків для почесних учасників встановлювався статутом товариства. Грошовий внесок у більшості випадків становив не менше 100 крб. Існувала різниця й у обранні почесних членів. У деяких товариствах їх обирали під час річних зборів. Почесними членами Товариства допомоги бідним євреям м. Чигирина були ті, що входили до складу не менше трьох років та зробили значні пожертви, як наприклад, одночасно сплативши 200 крб. Правління Товариства піклування про бідних дітей євреїв м. Білої Церкви, одноголосно обрало почесним членом Ф.Потановича, який піклувався про справи товариства та застрахував за свій рахунок притулок товариства на суму 4000 крб. Дійсними членами ставали особи, які дотримувалися статуту та своєчасно сплачували щомісяця членські внески чи допомагали товариству особистою фізичною працею. Як правило, сума вступного внеску була фіксованою. Це були щорічні внески у розмірах визначених загальними зборами товариства, або одноразовий внесок, визначений статутом. Чисельність членів товариств становила від декількох сотень до десятків тисяч. Для вирішення суперечлевих питань, громадські об’єднання збирали усіх своїх членів. Існували і додаткові органи, наприклад «третейський суд», для вирішення непорозумінь, які виникали поміж членів товариств. Робота велась на добровільних засадах. Члени правління товариств працювали безкоштовно або отримували визначену загальним зібранням винагороду. Витратний капітал товариства утворювався із відсотків від недоторканого та запасного капіталу, прибутки із спеціального капіталу повинні були йти в обіг, виключно на визначені витрати. Проблеми фінансування вирішувалися у товариствах по різному. У євреїв відрахування здійснювалось шляхом «коробкового» збору. Це стало фундаментом для формування системи общинних та міжобщинних єврейських соціальних установ. Гроші до каси надходили від «коробкового» збору та постійного збирання пожертвувань. Для цієї мети в кожній синагозі було встановлено декілька скриньок. У переважній більшості єврейських товариств вказувалися конкретні фінансові вимоги. Єврейські громадські об’єднання отримували найбільші приватні пожертви. Велика кількість заможних євреїв бажала внести пожертвування для увіковічення пам’яті своїх рідних. Так, дворянка Ш.Бакман вирішила надати грошову допомогу Товариству піклування про бідних дітей євреїв у м. Біла Церква в сумі 3000 крб. для увіковічнення пам’яті її покійного чоловіка. За пропозицією голови загального зібрання, пані Ш.Бакман одноголосно була обрана почесним членом товариства. Кошти товариств також складались із прибутків від вечорів та інших заходів. Товариство допомоги бідним євреям м. Харкова щорічно практикувало проведення вечорів для збільшення свого бюджету. У 1911 р. правлінням було отримано прибутку на суму у 6676 крб. 32 коп. Проводячи дискримінаційну політику щодо євреїв, російській уряд визначив єврейському населенню для прожиття «смугу осілості», яка охоплювала Волинську, Подільську, Київську (крім Києва), Полтавську, Чернігівську, Катеринославську, Херсонську (крім Миколаєва) та Таврійську губернії. Створення «смуги осілості» значно вплинуло на демографію України. Протягом 50 – 80-х років XIX ст. кількість єврейського населення постійно зростала. Загалом, єврейські містечка стали типовим явищем соціально-економічного життя України, де єврейське населення проживало компактною массою, в порівнянні з Західною Європою, де єврейство було розсіяно серед місцевого населення. На початку 80-х рр. XIX ст. в Україні уже повністю сформувались компактні місця проживання єврейського населення. Введення «смуги осілості» призвело до штучної скупченості єврейської людності в перенаселених губерніях Правобережжя. Райони компактного проживання євреїв були і в південному регіоні України. Одним з найбільших єврейських осередків стала Одеса. Саме тут єврейське населення наприкінці XIX ст. становило понад 50 % усього населення міста. Сільське єврейське населення теж було відносно чисельним на Півдні України. На кінець ХІХ ст. тут розташовувалось 39 єврейських колоній. На стан та чисельність єврейських громад вплинула дискримінаційна політика Російської імперії щодо єврейського населення та революційний рух. У час з 1891 р. по 1914 р. з України емігрувало близько 2 млн. чол., під час антисемітського руху зникло понад 200 тис. євреїв. Проте в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. вони продовжували займати першу позицію в демографічних показниках серед етноменшин в українських губерніях Російської імперії. Розвиток громадської самоініціативи відбувався в складних суспільно-політичних та соціально-економічних умовах. Неврожаї та голод початку 90-х ХІХ ст. спонукали владу шукати шляхи виходу із критичної ситуації, а отже, – змінити свою позицію щодо благодійних об’єднань. Базові завдання визначались наступним чином: 1) надання одягу, їжі та приміщеннь бідним, які не можуть придбати їх власною працею, видача в особливо важких випадках грошової допомоги; 2) сприяння для пошуку занять або роботи, до придбання матеріалу для робіт та до збуту виробів бідних працівників; 3) надання догляду та виховання сиріт, допомога дітям із бідних сімей; 4) забезпечення бідних медичною допомогою; 5) розміщення старих, хворих та безпритульних в притулки; 6)організація їдалень для забезпечення їжею незаможних; 7) прийняття мір по ліквідації бідності. В губерніях, які були під владою Росії, численні культурні та освітні товариства повинні були утворюватись як національно-російські, адже все діловодство велося російською мовою, а вся національна характеристика зводилася до того, що членами товариств мали бути представники національних меншин. Імперською владою вперто ігнорувалися мовні, релігійні, національно-культурні та інші запити етноменшин. В цілому політика царського уряду мала негативні наслідки, обмеження політичного та економічного розвитку призвело до зростання опозиційних настроїв серед національних меншин. Прагнучи захистити суспільний статус, етноменшини прискорили процес організаційного оформлення громадських об’єднань. Активізація їх роботи та поява формувань припадає на початок 1890-х рр. Особливо згуртованими у сфері соціальної допомоги та взаємопідтримки були євреї. Міжетнічні конфлікти, постійні міграційні процеси, перетворили тисячі заможніх єврейських сімей на бідняків. За вирішення цих проблем взялася активна частина єврейського суспільства. Майже в кожному місті та містечку створювалися благодійні організації з широким діапозоном для допомоги в усіх сферах громадського життя. Налідуючи біблійній настанові, згідно якої «щасливий той, хто розуміє бідного, бо його самого врятує Господь в день лиха», єврейське населення створило рясну мережу благодійних товариств в Рос. імперії. Одна з основних заповідей єврейської релігії «гмілус хесед» – займатися доброчиністю. Товариства допомоги бідним євреям здійснювали грошові роздачі. У кінці ХІХ ст. відбувся генезис громадської свідомості, що призвело до кардинальних оновлень традиційних уявлень допомоги, що вплинуло і на форми діяльності благодійних товариств. Одним із головних напрямків діяльності товариств стала допомога у пошуку роботи декласованим елементам і особам, які тимчасово втратили працевлаштування. Ремісникам допомагали купували або дарували інструменти, швейні машини, верстати; музикантам – купували інструменти, візникам – коней. Особам, які не володіли ремеслом, але були придатні до праці намагались знайти відповідні заняття або роботу. Через велику кількість прохань був створений Комітет для пошуку бідним роботи і занять. За рахунок благодійності виживала і значна частина євреїв Чернігова, яких нараховувалось в місті станом на 1910 р. понад 7 тис. із 20 тис. населення. Заможні євреї міста фінансували діяльність притулків, навчальні заклади, громадські об’єднання, допомагали студентам Торгівельної школи. Товариство допомоги бідним євреям м. Чернігова купувало паливо та утримувало дешеву їдальню. Благодійні товариства діяли не лише в містах та містечках, але і в селах. У Новомосковському повіті було засновано Товариство допомоги злиденним євреям. Метою організації була допомога старим, малолітнім та хворим. Єврейським жителям селища Амур Новомосковського повіту для лікування надавались одноразові або постійні грошові допомоги. Серед найбільш репрезентативних сільських єврейських благодійних об’єднань було Товариство допомоги бідним євреям, засновано у 1903 р. в селі Гола Пристань Херсонської губернії. Товариство було матеріально забезпечане, тому надавало значну за обсягом грошову допомогу. Благодійні товариства етноменшин поступово переходили від універсальних до спеціалізованих, які діяли лише в одному напрямку. Окремою групою слід виділити соціально-реабілітаційні товариства, націлені на задоволення потреб в медичному обслуговуванні громадян. Найбільш активними у створенні таких товариств виступила єврейська та польська громадськість. Містам України у 1906 – 1907 рр. постійно загрожували епідемії, про це свідчать звіти санітарного відділу. Київськими лікарями-євреями 9 грудня 1906 р. було зареєстроване Товариство надання допомоги бідним туберкульозним євреям м. Києва, яке розпочало свою роботу із будівництва санаторіїв, амбулаторій та лікарень для хворих туберкульозом і бугорчаткою. Однією з них був санаторій у лісі в неподалік м. Боярки. Загалом, єврейські соціально-реаблітаційні товариства по опікуванню хворих були представлені широкою мережею під назвою «Езраз-Хойлім», «Бікур-Хойлім», «Лінас-Гацедек», «Мошав-Зкеним». Поширення подібних громадських об’єднань пояснюється традицією. «Цдака» – це матеріальне пожертвування, певні суми, які євреї регулярно передають на пожертви. В першу чергу на поширення Тори (Святого Писання),  в другу – на допомогу бідним та для будівництва та забезпечення лікарень. Тому громадські об’єднання по допомозі хворим функціонували в кожному населеному пункті, де проживало єврейське населення. Здійснювати обхід хворих членів єврейської громади – було традиційним обов’язком євреїв. Впродовж усієї єврейської історії цей заповіт розглядався як обов'язковий для всіх. Єврейські громади навіть створювали відповідні товариства «бікурім-холім», тобто, «відвідування хворих». Головна мета благодійного товариства полягала в наданні допомоги хворим та незаможнім. Під опікою товариств перебували особливі лікарні, лікарі та аптеки. До прикладу, метою одеського Товариства допомоги бідним «Бікур-Холім» була допомога хворим та бідним. З 1910 р. починаючи з петербурзького центру, в українських містах відкривалися відділення Товариства охорони здоров’я євреїв в Києві, Одесі, Харкові, Катеринославі. Одеськими лікарями-євреями 7 серпня 1912 р. було зареєстровано Одеське відділення Товариства охорони здоров’я, яке ставило за мету всебічне сприяння укріпленню здоров’я єврейського населення. Товариство ставило такі завдання: зміцнення здоров’я шляхом фізичного виховання, поширення медичних знань, влаштування медичних установ та вивчення здоров’я єврейського населення. Особливу увагу було надано гартуванню здоров’я, для чого були створені гімнастичні гуртки до складу яких входила учнівська молодь. Майже в кожному місті були створені товариства піклування про здоров’я безпритульних дітей. Юдейська релігія заохочувала створення багатодітних родин, а про здоров’я дітей піклувалася уся єврейська громада того чи іншого населеного пункту. Єврейські діти внаслідок поганих гігієнічних умов та харчування, страждали малокрів’ям та іншими хворобами. Товариству літніх санаторних колоній для хворобливих дітей бідного єврейського населення м. Києва, вдалося, після клопотань до Київського міського управління, відстояти на 96 років ділянку в лісі Пущі водиці. Голова товариства Л.І. Бродський, побудував санаторій на 200 ліжок з усіма необхідними господарськими і лікувальними приладам, артезіанським джерелом, та електрикою. Більше 1400 прохань бажаючих, які надходили в санаторій, змусили правління влаштовувати поблизу колонії «Інститут допомоги для дітей», який надавав щоденно медичну допомогу. Єврейським населенням активно створювалися благодійні товариства в наданні допомоги у навчанні. Біблейські настанови забороняли жити без шкіл. В Талмуді говориться, що «на одного вчителя не повинно припадати більше 25 учнів, і якщо гурт учнів більший, потрібно найняти ще одного вчителя, а бідних слід навчати безкоштовно». Специфічними навчальними закладами для єврейського населення були талмуд-тори, в цих школах навчали переважно бідних дітей та сиріт. Громадські талмуд-тори забезпечували початковою освітою дітей з найбідніших прошарків єврейського населення. Школи існували за рахунок субсидій благодійних товариств, а навчання в них було безкоштовне. Широко відома діяльність Товариства взаємодопомоги нужденним учням Київського двохкласного початкового єврейського училища ім. С.І. Бродського. Воно було засноване у грудні 1907 р. Товариство забезпечувало сплату за навчання, безкоштовно розподіляло навчальні посібники, допомагало одягом, їжею, медикаментами. Одним із найбільш успішних і стабільних проектів було створення Товариств безкоштовного або дешевого харчування для найбідніших. Єврейська громада найактивніше створювала подібні організації, які діяли в Умані, Бердичеві, Києві, Одесі та інших містах. Неохідність дотримання ритуальних приписів у приготуванні кошерної їжі для євреїв, зумовила поширення подібних товариств для влаштування таких їдалень. 19 грудня 1907 р. у м. Києві був зареєстрований статут Товариства дешевої їдальні для єврейського населення, з метою надання незаможним за малу плату поживний обід. Витрати покривались за рахунок добровільних пожертвувань. Головним завданням об’єднання було надання злиденним євреям теплої їжі за дешеву плату. В залежності від коштів, товариство мало право відкривати філії їдалень в інших ділянках м. Києва. Економічний та побутовий уклад єврейського містечка з його обмеженими можливостями для ремесла й торгівлі та стійкими традиціями, обумовлював створення просвітніх організацій з метою поширення ремісничих знань. У 1874 р. розпочало свою діяльність товариство «Праця» для розповсюдження ремісничих знань між бідним єврейським населенням. Для цього було відкрите ремісниче училище, у якому розмістилася столярна та слюсарна майстерні, в яких двоє майстрів навчали єврейських дітей ремеслам. Після закінчення училища учні складали іспити. Якщо учень отримував звання майстра, товариство надавало йому грошову допомогу для відкриття в Одесі своєї майстерні. Крім того, при товаристві діяли вечірні курси, де слухачі набути знань необхідних у практичній діяльності ремісника. На курси набирали до 40 осіб, незаможні звільнялись від оплати. Курс навчання тривав 5 років. Вихованці училища відвідували також засновану в Одесі школу малювання і креслення. Громадські об’єднання одним з головних завдань вважали місцеві освітні потреби. Їх велика заслуга в будівництві шкіл, відкритті бібліотек, лекційній роботі. Культурно-просвітні товариства обирали за головну мету й поширення музичного, драматичного, художнього мистецтва, прилучення народу до його цінностей, а також організацію дозвілля. Спільною метою товариств було згуртування навколо етнічних інтересів, національної ідентифікації на основі таких чинників, як спільність мови, історичних традицій, пам’яті. У 1908 р. в Києві було утворено Єврейське літературне товариство. Воно мало на меті сприяти розвитку наукової та художньої єврейської літератури на давньоєврейській та розмовно-єврейській мовах. Основними завданнями для товариства були: організація вечорів, бесід і читань єврейською мовою, влаштування концертів. Освітні організації перебували під більш жорстким поліцейським і адміністративним наглядом так, як їх програми не відповідали офіційному курсу імперської влади. Мала місце співпраця в одних організаціях представників різних партій. В періоди підйому громадського руху в країні, а саме 1905 – 1907, 1910 – 1911 рр. деякі організації, наприклад Товариство розповсюдження в народі початкової та середньої освіти серед євреїв перебирали на себе функції центрів опозиційних виступів інтелігенції. Господарські організації мали стійкі характерні риси, що відрізняло їх від загальнодержавного зразка. У створенні господарчих товариств враховувались національні традиції та господарський досвід національних меншин, які мали передову агрокультуру, органічно поєднані господарські системи, інноваційні технології землеобробки, власну систему страхування майна. У більшості випадків господарські об’єднання були поліетнічними, що сприяло успішному входженню в економічне і суспільно-політичне життя держави та просувало її господарський прогрес. Набула розвитку як міська, так і сільська кооперація етноменшин. Завдяки активній участі в економічному житті були сформовані господарські об’єднання різного характеру та напрямків. Господарські товариства, як складова загальнодержавного громадського руху, справили значний вплив на модернізацію економіки країни. Критичним моментом у житті громадських організацій стала Перша світова війна. У 1914 р. велика кількість громадських об’єднань припинили свою діяльність. Це було пов’язано насамперед із політикою влади, яка була покликана зберегти в імперії самодержавство та відвернути увагу суспільного невдоволення на нібито винних «іновірців». Проте це призвело до протилежного результату, а саме розпалу міжнаціональної ворожнечі, що стало каталізатором до революційної боротьби. Взамодіючи у комплексі з іншими чинниками, опозиційна діяльність громадських утворень набирала обертів та створювала революційний настрій, що розхитувало підвалини російського самодержавства та стало одним із причин розпаду Російської імперії. Деякі, найбільші значні єврейські громадські організації, одні проіснували дві - три роки, інші процвітають і в наші дні: ОТЄ - Товариство з розповсюдження освіти між євреями в Росії (1863 – 1929). Організатори ОТЄ направили свою діяльність не в політичне русло, а на благодійні цілі. Фінансова підтримка, що надавалася єврейському студентству, була значною і вельми успішною, а принципи діяльності були, як би ми сказали сьогодні, інноваційними, такими, що випередили свій час. ОТЄ було основою зразком для інших єврейських громадських організацій, які також відрізнялися новаторським духом. Серед них відзначимо ТРП - «Товариство ремісничої та хліборобської праці серед євреїв Росії», ЄІЕТ - Єврейське історико-етнографічне товариство, ЄКОДО - Єврейський комітет допомоги жертвам війни, ОЗЄ- Товариство охорони здоров'я євреїв. Важливо відзначити, що єврейські громадські організації часто були взаємопов'язані матеріально та організаційно. Так, в роки Першої світової війни (з весни 1915) катастрофічне становище єврейських біженців змусило Єврейський комітет допомоги жертвам війни об'єднатися з Товариство охорони здоров'я євреїв. ОЗЄ стало медико-санітарним відділом ЄКОДО, отримувало від нього фінансову підтримку на здійснення масштабної діяльності: організацію поліклінік, пересувних лікарень, дезінфекційних лазень, їдалень (здебільшого для дітей), пунктів породинного розподілу продуктів, що дозволило врятувати від голоду та епідемій тисячі єврейських біженців Також створювалися будинки інвалідів війни, гуртожитки для біженців, а головне - розширювалася мережа дитячих таборів. ОЗЄ було засновано в серпні 1912 р. в Петербурзі (за два роки до початку війни), як Товариство охорони здоров'я єврейського населення. Передбачалося створення єдиної загальноросійської єврейської медичної служби. ТРП - Товариство ремісничої та хліборобської праці серед євреїв Росії, з 1921 р - «Всесвітній союз товариств з розповсюдження ремісничої та хліборобської праці серед євреїв») - було засновано в Петербурзі у 1880 р. під назвою «Тимчасовий Комітет з утворення Товариства в пам'ять 25-річчя царювання государя імператора Олександра II ». Цей «тимчасовому комітету» існує донині. Сьогодні він іменується - World ORT. Ініціатором створення ТРП був великий єврейський промисловець, банкір і залізничний магнат Самуїл Соломонович Поляков (1832 - 1888). Ідею С. Полякова підтримали інші єврейські підпріємці: Г. О. Гінцбург, А. І. Зак, Л. М. Розенталь, М. П. Фрідланд. Вони звернулися до російського єврейства із закликом жертвувати на заснування та подальший розвиток існуючих вже для євреїв ремісничих училищ, на сприяння до відкриття нових таких училищ, на полегшення переїзду ремісників, ... на допомогу єврейським землеробським колоніям, заснування нових таких колоній, зразкових ферм та землеробських шкіл. Після легалізації ТРП в кінці 1906 року в його діяльності відбулися важливі зміни. Товариство відмовилося від філантропічної традиції та почало діяти в руслі суспільно-організаційної допомоги трудящим єврейським масам. Програма, вироблена в 1907 р. містила наступні цілі: 1) впливати на поліпшення технічних прийомів євреїв-ремісників та хліборобів, підвищити якість та продуктивність їх праці. 2) поліпшити економічні умови діяльності єврейського трудящого населення, створити йому дешевий кредит, зробити для нього більш доступними якісні матеріали та знаряддя, забезпечити збут виробів. Всі ці завдання можуть бути досягнуті лише самодіяльністю населення, організованого в кооперативні суспільства.. Чи не тому ТРП існує досі, що новаторські основи його діяльності, сформульовані на початку минулого сторіччя, виявляються актуальними в наші часи? ЄІЕТ - Єврейське історико-етнографічне товариство. Засновниками товариства були видатні історики, етнографи, лінгвісти, знавці єврейського світу - С. М. Дубнов, М. М. Вінавер, А. І. Браудо, С. М. Гольдштейн, М. І. Кулішер, М. Л. Вішніцер, Ю. І. Гессен, С. А. Ан-ський, С. Л. Цінберг та інші. Організовано в Петербурзі в 1908 р. на базі Історико-етнографічної комісії, заснованої в 1892 р. при Товаристві для поширення освіти між євреями в Росії. Праця членів товариства стала величезним внеском у розвиток наукової єврейської історіографії та етнографії. Співробітники товариства опублікували два томи збірників документів: «Регесты и надписи» (Т. 2, 1910; Т. 3, 1913; 1-й том був виданий в рамках Історико-етнографічної комісії в 1899); випускали журнал Єврейського історико-етнографічного товариства «Єврейська старина» (Тт. 1-10, 1909-18, редактор С. Дубнов; Тт. 11-12, 1924-28, головний редактор Л. Штернберг; Т. 13, 1930, головний редактор С. Л. Цінберг). Семен Ан-ський керував унікальною експедицією, що збирала в 1911 - 1914 рр. матеріали єврейської культури в західних губерніях передвоєнної імперії. Вони склали основу музею Єврейського історико-етнографічного товариства, який діяв з 1916 р. до 1930 р. в будівлі Єврейської богадільні. Наприкінці 1929 р. Історико-етнографічне товариство було закрито, його бібліотека та архів надійшли головним чином в Публічну бібліотеку імені М. Салтикова-Щедріна, а експонати музею здебільшого знаходяться нині в Російському Етнографічному музеї. Представлені на нашій виставці документи - це цінний матеріал не тільки для тих, хто цікавиться єврейським минулим, а й для усіх, хто бере участь у житті сучасного єврейського співтовариства. Діяльність єврейських товариств другої половини XIX століття та початку століття XX виявилася новаторською. Часом вона виходила далеко за межі затверджених владою документів, але це було пов'язано з реакцією на зміну навколишньої історичної дійсності. Можливо, сучасні єврейські організації поки не перевершили ні в оригінальності, ні в масштабі ідей праці своїх попередників, тому досвід минулого для нас як і раніше незамінний. Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Г. А. Ривкіна.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62 3-й поверх, к.307; 4-й поверх,
к. 403.
+38 (044) 288-1418
irnbuv@gmail.com
9:15 до 17:30 (понеділок - субота)
Відділ фонду юдаїки:
9:15 до 18:00 (понеділок - п’ятниця)