Ще з минулого 2015 року і впродовж 2016 р. в Україні і за її межами активно відзначається 400-літній ювілей від заснування друкарні Києво-Печерської лаври та становлення київського книговидання. Відправною датою святкування можемо вважати 20 грудня 1616 р. Оскільки документальні дані про фундацію друкарні не збережені, відлік часу ведеться від датування першої відомої книжки, яку було тут надруковано. Це Часослов 1616 р., примірник якого зберігається у фондах Російської державної бібліотеки (Москва). Примірник не має титулу та вихідних відомостей. Він походить зі збірки Троїце-Сергїєвої лаври. Повнотекстова копія Часослова 1616 р. представлена в мережі http://old.stsl.ru/manuscripts/staropechatnye-knigi/131?fnum=7.

Видання Часослова 1616 р. містить дві передмови – першу від імені архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького, другу – від одного з очільників друкарні Захарії Копистенського. Друга передмова, що закінчується підписом-анаграмою Захарії Копистенського, в останніх рядках містить дату 20 грудня 1616 року – «Місяца декемвріа к (тобто 20) дня, по древном истинном календарю літа от Рожества Христова ахsi (1616)». Це єдина точна дата засвідчення початків діяльності друкарні. Датування передмови свідчить, що на 20 грудня 1616 р. друкарня вже активно працювала, в ній здійснювався набір та друк книжки, однак Часослов ще не був додрукований. Традиційно супровідні тексти до видань, такі як титули, передмови, післямови, покажчики змісту, друкувалися на завершальному етапі роботи. Відтак можемо припустити, що на 20 грудня 1616 р. робота над Часословом наближалася до завершення.

Видано Часослов 1616 р. форматом в четвірку на 214 аркушах. Використано шрифт та дошки Стрятинської друкарні Ф. Балабана, придбані для Печерської друкарні. Друк книжки охайний та майстерний, що вказує на досвідченість та фахову підготовку виконавців. Аркуші основного тексту нумеровані, є колонтитули та кустоди, сторінки вміщено в лінійні рамки, друк здійснено в дві фарби.

За змістом Часослов – це одне із видань літургійного вжитку, до складу якого входять тексти незмінних щодобових молитв – утрені, вечірні, повечірниці тощо. Публікація саме Часослова пояснюється тим, що книжка окрім літургійної функції використання при богослужінні слугувала й підручником з навчання грамоти, що вказує на націленість друкарні й наукового гуртка Лаври на впровадження начального процесу.

Аналіз примірника Часослова за електронною копією показує, що книжка має давню шкіряну оправу зі сліпим тисненням, вірогідно, ХVІІ ст., судячи з усього, не київського виробництва. На верхньому форзаці примірника вміщено кілька записів, зокрема, такі – «По описи 1767 г. № 15», далі «1795-го года № 17». Нижче запис почерком того ж часу – «Книга очень редкая, первенецъ киевской типографии, издана въ 1616 году (см. конец Предисловия Часослова, недостает 1-го и 189-го листов). На першому аркуші внизу під друкованим текстом напис «Принадлежить библиотеке Троицкой Сергиевой Лавры 1859 г.». Записів по текстових виправлень, коментарів на полях примірник не має, так само не містить вкладних або власницьких записів, що проливали б світло на долю книжки. Достеменно записи засвідчують те, що московський примірник ще з ХVІІІ ст. перебував у збірці Троїце-Сергієвої лаври.

Хотілося б, звичайно, щоб первісток лаврського книговидання, як й багато інших печерських видань, був перевиданий в Україні, бажано, з дослідженням та коментарями представників наукового середовища та духовного кліру. Однак електронна копія надає поле можливостей сучасних книгознавчих, історичних, богословських, мистецтвознавчих та філологічних, студій, яких наразі замало.

Варто зважати на те, що пам’ятка є формально віховою, оскільки факт її виходу більш важливий не сам по собі, а як початок постійного тиражованого великого за обсягами друку книжок у Києві. І якщо й виявиться, що Часослов був не першим, або вийшов раніше чи пізніше, це не змінить основного контексту, оскільки наступні видання, насамперед Мінея святкова й загальна, за титулом «Анфологіон с Богом съдержай церковную службу избранных святых на вес год» 1619 р., відомий у десятках примірників, є в різних збірках, зокрема, українських.

Анфологіон 1619 р. надрукований форматом у двійку на 1054 сторінках, оздоблений фортою, ілюстраціями, заставками, кінцівками, ініціалами, виливними прикрасами. Унікальним збереженим примірником представлений й шестиаркушний привітальний панегірик О. Митури Єлисею Плетенецькому «Візерунок цнот» 1620 р. До ранніх лаврських видань належать «Книга о вірі» Захарії Копистенського 1620 р. та Служебник 1620 р. Серед первістків лаврського друку представлені твори отців церкви – «Бесіды на 14 посланій святаго апостола Павла» 1623 р. та «Бесіды на Діянія святых апостол» 1624 р. Іоанна Златоуста та «Тлъкованіє на Апокалипсіи... Іоанна Богослова» Андрія Кесарійського 1625 р. На початковому етапі видавничої діяльності Лавра друкувала й панегіричні твори, – наприклад, це панегірик лаврського архімандрита Захарії Копистенського «Оміліа, албо казаньє, на роковую память... Еліссеа... Плетенецкого» 1625 р., в пам’ять про фундатора друкарні, попередника на печерській архімандрії Єлисея Плетенецького з нагоди річниці його смерті.

Друкарня Києво-Печерської лаври плідно працювала в Україні на видавничій ниві упродовж більш ніж 300 років, видаючи переважно богослужбову, богословську та іншу літературу церковного вжитку, що широко розповсюджувалася та мала авторитет в усьому слов’янському світі. Впродовж видавничої діяльності в ХVІІ-ХVІІІ ст. друкарня Києво-Печерської лаври крім багатьох інших соціогуманітарних функцій виконала певною мірою і націє- та духовноформуючу, тиражуючи та розповсюджуючи найбільш популярні в українському освіченому середовищі богословські, літургійні, повчальні, житійні, етичні, полемічні, історичні, літературні та лінгвістичні пам’ятки.

Суттєво перешкоджає дослідженню книжкової справи в Києво-Печерській лаврі та діяльності її друкарні тотальна незбереженість автентичних документів, особливо з ХVІІ ст., що суттєво знижує об’єктивність наукових студій та сприяє міфологізації фактів. Попри обмеженість документальних джерел маловичерпаним залишається потенціал видавничого доробку у вигляді видань та примірників друкарні, особливостей їх оформлення, шрифтів, орнаментики, текстів, оправ. Деяку інформацію з історії діяльності друкарні надають й власницькі та вкладні записи в примірниках. Одним із специфічних фактографічних джерел з історії печерської друкарні слугує й папір, використаний у виданих тут стародруках, який через атрибуцію, ідентифікацію та аналіз філіграней потенційно має надати нові, напевне ще не введені в науковий обіг відомості. Відтак напрямок вивчення стародрукованого періоду діяльності цього видавничого осередку залишається актуальним і чекає нових дослідників, сучасних поглядів, ідей та концепцій.

Матеріал підготовлений Н. Бондар