Дискусійний клуб молодих учених: засідання у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського

         Наука, як усім нам відомо, є одним (якщо не першим) з головних рушіїв прогресу, від її розвитку залежить і нинішнє буття, і майбутнє. Сьогодні ми переживаємо кризу української науки. Усіма вченими також усвідомлена й необхідність її реформування, але вибір шляхів реформування є складним і багатоаспектним завданням, яке не може ґрунтуватися на формальних підходах, без урахування внутрішньої логіки, принципів та специфіки розвитку різних галузей знань, її тісного зв’язку з питаннями національного та державного поступу.  У зв’язку з цим виникає питання про науково-організаційні засади реформи науки та проблеми впровадження наукометричних систем в Україні.

Саме про це говорили нещодавно учасники дискусії, яка відбулась за ініціативи молодих учених Відділення історії, філософії, права НАН України і в якій брали участь учені НБУВ, представники наукових установ Національної академії наук України, члени Ради молодих вчених НАНУ та інші зацікавлені особи. Центром обговорення стала доповідь  голови ради молодих вчених при Відділенні історії, філософії та права НАН України, старшого наукового співробітника Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України Олександра Малишева на тему «Наукометрична криза в українській науці: причини, проміжні наслідки, перспективи подолання».

Хронологічною точкою відліку такої назрілої розмови, як відзначалось, є Революція Гідності, що відбулась в Україні. Після неї почався процес нових реформ у системі науки та освіти. Багато суттєвих концептуальних новацій принесли закони України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про вищу освіту" тощо. Реформа почалась із створення нових структур, на які покладено її проведення: зокрема – Національна рада України з питань розвитку науки і технологій з її науковим та адміністративним комітетом, Національний фонд досліджень, Національне агентство з питань забезпечення якості вищої освіти. Всі ці суб’єкти повністю змінюють архітектуру державного менеджменту наукової сфери.

         Одним з наріжних каменів (але, на жаль, – «спотикання») цієї реформи, переконаний Олександр Малишев (і багато вчених його в цьому підтримують), є проблема некоректних вимог у сфері бібліометрії та наукометрії та впровадження відповідних норм у законодавство України. Проти цих вимог виступають представники гуманітарних наук, вони також дуже неоднозначно сприймаються багатьма представниками природничих наук, але думка наукової спільноти досі майже не бралася до уваги суб'єктами прийняття рішень.

         Наразі вже видимими є перші негативні наслідки реформи, які свідчать про прискорення руйнівних процесів у вітчизняній науці. Шляхи виходу з непростої ситуації, яка складається, підказує не лише здоровий глузд, а й кращий зарубіжний досвід у відповідній сфері, як, наприклад, в Іспанії.

         Важливою у цьому контексті може стати роль Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, наголосив доповідач. Ресурси бібліотеки та її досвідчений колектив можуть значною мірою посприяти тому, щоб сучасні технології використовувались не лише для комерціалізації науки та обслуговування виключно наукового мейнстріму, а слугували сталому розвитку науки в усьому розмаїтті її проявів та в інтересах усього українського суспільства.

         Як не парадоксально, зазначав Олександр Малишев, однією з причин наукометричної кризи стали зміни в законодавстві та низці нормативних документів,  прийнятих після 2015 року. Закон про наукову й науково-технічну діяльність 2015 року має суттєву відмінність від попереднього закону, зокрема в тому, що функції основного органу, який визначає напрями діяльності в науці, замість Національної академії  наук було покладено на Національну раду України з питань розвитку науки й технологій, яка складається з двох комітетів – наукового  та адміністративного. В реальному житті реалізувати це положення виявилось важко, оскільки адміністративний комітет з 2016 року до цього часу не зміг провести жодного засідання, а науковий мав досить заплутаний порядок формування. Сама Національна рада за цей період зібралась лише два рази, хоча за законом вона має збиратись щоквартально. Тож багато проблем, які потребують стратегічного визначення, перспектив і планування, залишаються нерозв’язаними.

            Однією з найгостріших тем дискусії і бурхливо обговорюваною  було питання встановлення вимог щодо обов’язкового застосування таких наукометричних баз, як Scopus  та Web of Science, і визначення участі в них як умови подальшої наукової роботи вчених. Наукометричні бази й методика оцінки вносились у нормативні документи без обговорення в науковій спільноті. Вчені звання, перелік наукових фахових видань, вимоги до журналів різних категорій – вся система виявилася зав’язаною на відповідну міжнародну наукометрію, яка далеко не завжди є ефективною в умовах нашої країни. Навіть у пресі ставилось питання «Scopus замість науки – чи потрібно це Україні?», нагадав О. Малишев.

         У доповіді було порушено також важливі питання академічного плагіату й самоплагіату, загрозливої тенденції до ліквідації галузевих академій наук, особливо гуманітарного напряму, реформи системи наукової експертизи, до якої теж хочуть застосувати зазначені неоптимальні наукометричні вимоги, доведення новизни наукових досліджень та відкриттів тощо.

Генеральний директор НБУВ, член-кореспондент НАН України доктор історичних наук Любов Дубровіна відзначила, що Олександр Олегович Малишев актуалізував надзвичайно гостру проблему принципів реформи науки.  Бібліотека стикається з цими проблемами уже понад три роки, і не раз обговорювалися згадані ключові критерії й принципи реформи науки та використання формальних методів оцінювання наукового доробку вчених. Визначені критерії, які розділяють науковців на «більш гідних» і «менш гідних», не можна вважати справедливими, і вони є загрозливими для української науки. Багато не лише наших, а й світових науковців, і не тільки гуманітарії, а й представники природничих дисциплін протестують проти розмежування вчених за ознаками публікації в елітних або “маргінальних” журналах, за критеріями, що визначають доробок і доцільність існування різних наук та окремих учених за індексами, метриками тощо, поділу на такі штучні «знаки якості». Давайте будемо відвертими, закликала Л.А. Дубровіна, й визнаємо, що за цим стоїть певне фінансове підґрунтя: спроби визначити критерії обмеження фінансування “непотрібної” науки.

Критичною, на її думку, є умова фактично оцінювання визнання вченого  за єдиним критерієм – публікацій у журналах, занесених у бази Scopus  та Web of Science. Такі підходи не лише гальмують вільний науковий розвиток української науки та її перспективи, але ще й закривають можливості  молодим ученим, які змушені будуть пройти чималий шлях для досягнення певної конкурентоздатної наукової  “зрілості”, аби публікуватись в елітних журналах та бібліометричних базах. Жорсткі вимоги породжують і певні “хитрощі” у пристосуванні до цих вимог: приписування авторів, компромісний вибір тем, які вважаються актуальними, що, безумовно стримує вільний пошук нових ідей та ін. Існує й загроза корупційних схем у підготовці та публікації статей тощо. Вчені всіх передових країн протестують проти таких підходів. Для гуманітаріїв необхідно розширити список бібліометричних баз, що індексуються.

Аналіз фахових журналів категорії “В”, які не витримають заявлених формальних ознак і які в той же час  представляють не лише гуманітарні, а й природничі науки, також свідчить про загрозу: вони фактично приречені на “забуття” та недофінансування. Це позначиться й на підготовці кадрів вищої кваліфікації, роботі спеціалізованих учених рад та фінансуванні наукових установ, стурбована Л. Дубровіна.

Другий важливий з необхідних кроків – національна  бібліометрична та реферативна база даних, яка має бути створена як наукометрична система, наголосила генеральний директор НБУВ. Її створення дасть змогу уникнути отих так званих маргінальних досліджень. І тут треба об’єднувати зусилля й ресурси багатьом науковим інститутам та іншим підрозділам, слід створити певний міжгалузевий науковий  репозитарій разом з Українським інститутом наукової експертизи та інформації (УкрІНТЕІ). Це вкрай необхідна умова – об’єднання наших зусиль. Вона також зазначила, що особливо важко потрапити до наукометричних баз даних Scopus  та Web of Science молодим ученим. Тому потрібна рівність можливостей. Інакше доведеться взагалі забути про науку.

Очільницю НБУВ підтримав  у цих пропозиціях директор Інституту біографічних досліджень НБУВ, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Володимир Попик. Він зазначив, що вкрай необхідно налагодити продуктивний діалог влади та наукових структур, поки реформа не впроваджена за наказом. І тут своє вагоме слово має також  сказати й наукова громадськість. Треба ці питання виносити на широке обговорення. В. Попик підтримав ідею  розширити перелік бібліометричних баз  та наукометричних підходів у списку Міністерства освіти й науки України, додавши до визначених також інші наукометричні бази, але при цьому з терміном «рецензовані». Знищення української національної науки є загрозливим і для державного суверенітету України, застеріг він.  

Активну участь в обговоренні порушених гострих проблем взяла завідувачка відділу з охорони інтелектуальної власності НБУВ Тетяна Гранчак, яка, відзначивши проблеми сучасної науки, осібно зупинилась на необхідності подолання негативних явищ у сучасному науковому процесі, зокрема появу багатьох праць низької якості, компіляцій та  відкритого плагіату. Тому ґрунтовні наукові журнали стали заручниками цього процесу, що також вимагає пошуків методів запобігання цим явищам, у тому числі й рецензування, як критеріїв якості праць. Рецензування є основою, критерієм і вагомою засторогою для «несправжніх» наукових робіт. Це також дасть можливість поставити бар’єр плагіату, який, на жаль, сьогодні ще має місце. Іноді потрібні й критерії обмеження. А основна відповідальність лежить на самих учених. Нам необхідно дотримуватися кодексу честі та академічної доброчесності, закликала вона.

Завідувачка відділу науково-бібліографічної інформації НБУВ доктор наук із соціальних комунікацій Тетяна Добко розкрила не домінуючу в реформі “оціночну”, а предметну сутність створення бібліометричних баз даних, які вже давно використовуються у бібліотечний практиці, а передусім завдання тематичного пошуку для вчених, яка мають бути обізнаними у розвитку наукових напрямів та проблематик. Науково-пошукова функція є головною. Тому публікація в журналах у зазначених базах не може бути єдиним критерієм якості вченого.

Доктор економічних наук, професор, завідувачка відділу УкрІНТЕІ  Олена Чмир  наголосила на важливості  побудови Національного репозитарію академічних текстів.  Перспективи розвитку Нацрепозитарію зараз активно обговорюються у фаховому середовищі. Тож О. Чмир закликала присутніх до широкого використання ресурсів НРАТ та до продуктивної співпраці з групою розробників проекту.  Вона надала коментарі щодо відкритого українського індексу наукового цитування (OUCI), висловила власне бачення того, як мають бути представлені українські вчені у бібліометричних базах та наукометричних системах, пояснила, чому важливим завданням є забезпечення відкритого доступу до наукових праць вітчизняних учених та просування найкращих зарубіжних практик. Ще одна її пропозиція стосувалась підвищення вимог до рецензування наукових праць, для чого  необхідно, на її думку, запровадити повну відкритість даних про рецензентів опублікованих робіт. Це зробить ситуацію з рецензуванням більш прозорою, унеможливить  безвідповідальне ставлення до підготовки рецензій, сприятиме просуванню політики академічної доброчесності.

Доцент кафедри теорії та практики перекладу з романських мов імені Миколи Зерова Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Тетяна Качановська також відзначила некоректність вирішення питання щодо реформи науки для гуманітарних дисциплін, підтримала основні ідеї доповіді Олександра Малишева.

Доктор історичних наук Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Наталія Старченко висловила обурення принципами оцінки доробку вченого, який не має публікацій у Scopus та Web of Science. В Україні історична наука представлена надзвичайно досвідченими вченими, які є гордістю не лише  української, а й світової науки, як, наприклад, Наталя Яковенко, вчені Києво-Могилянської академії  та багато інших. Обмеження вільного розвитку науки може мати погані наслідки для справжньої науки.  Вчені працюють на науку, а не ставлять своєю метою потрапити до згаданих баз. Застосування формального критерію не може бути визнане основним, наголосила вона.

Учасники дискусії зазначили, що порушені питання залишаються дуже актуальними, відкритими, тож вони  закликали колег-учених, всю наукову спільноту до подальшого активного їх обговорення й пошуку шляхів виходу з кризи.