Про них ви можете дізнатися з тематичної виставки

сектору картографічних видань Відділу комплексного бібліотечного обслуговування

 «Вони дотепні, кмітливі, винахідливі і щедрі, не прагнуть до великого багатства, але надзвичайно кохаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя: саме через це вони такі схильні до бунтів та повстань проти місцевих вельмож, як тільки відчують утиски». Так писав про козаків французький військовий  інженер і картограф Гійом Левассер де Боплан (Guillaume Levasseur de Beauplan (1600— 1673 рр.), який багато років керував спорудженням військово-фортифікаційних споруд та створював карти територій, в тому числі українських земель.  Його "Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення війни", опублікований 1650 року в Гданську, тривалий час був єдиним у Європі джерелом з багатьох аспектів життя теперішніх українських земель. У своєму творі Боплан посилається на складену ним Генеральну карту України.

            Степи Південно-Західного Причорномор’я від Дунаю до Дніпра протягом кількох століть знаходились під військовим впливом козацтва, тому саме козаків можна було назвати господарями степу. Перебуваючи в Акермані, турецький мандрівник Эвлія́ Челебі писав у своїх подорожніх нотатках: «Протилежна північна сторона від р. Дністер, що у землях Очаківської фортеці, є землею належною лише до країни козаків-русів - лиховісних мисливців…»  На картах ХVII- ХVIII століть ці землі позначені як Дикий Луг, або Дике Поле.

            Дике Поле – саме так називали незаселені землі на південному сході України  в нижній течії Дніпра. Там на просторах, вільних від татарських набігів та свавілля польської шляхти, збирались відчайдухи, які з часом стали називатися козаками. Саму Україну завжди  позначали як «Земля козаків», а укріплену фортецю за Дніпровими порогами, що була для вояків і військовою базою, і домівкою,  яку справедливо називали «Матір’ю», була Січ.

            Запорізька Січ – укріплений осередок нереєстрового Війська Запорізького Низового другої половини XVI — кінця XVIII століття, що був розташований за порогами Дніпра. Збереглися відомості про сім Запорізьких Січей, які наслідували одна одну: Хортицька, Базавлуцька, Томаківська, Микитинська, Чортомлицька, Олешківська, Кам’янська й Нова, або Підпільненська. У наш час термін «Запорізька Січ» також  вживається для позначення усієї території та устрою Війська Запорізького.

            Запорізьку Січ можна справедливо вважати першим політичним формуванням з ознаками республіки.  Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, в якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, гетьмана, спільно вирішувала найважливіші питання, на Січі діяв козацький військовий суд. У  руках гетьмана була зосереджена вся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади, він здійснював зв'язки з іноземними державами, мав значний вплив на церковні справи.

            Польща наймала козацьке військо на військову службу та охорону кордонів королівства (Реєстрове козацтво). Російська імперія вбачала в козаках оборонців своїх кордонів від впливової Османської імперії й  потужну військову силу для завойовних походів. Після Переяславської Ради 1654 року українське козацтво перейшло під протекторат Москви й змушене було приймати участь у війнах Московії та коритися царському уряду.

            Згодом за умовами Андрусівського договору 1667 року між  Річчю Посполитою та Московським царством українські землі було поділено на Лівобережжя (Гетьманщину) та Правобережжя. Лівобережна Україна відходила до Московії  та поділялася на полки (10 полків) і сотні. Правобережна Україна (за винятком Києва та округи) залишалась у складі Речі Посполитої. У той же час Московія намагалася заселити козацькі землі  російськими поселенцями.

            У квітні 1775 року  наказом російської цариці  Катерини ІІ  князю Потьомкіну було доручено «одібрати од Війська Запорізького зброю й скасувати його назавжди». Запорізьку Січ було взято в облогу й зруйновано. Вцілілі козаки розійшлися по світах. Найбільше їх пішло за Дунай  «до турка».  3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «что нѣтъ теперь болѣе Сѣчи Запорожской въ политическомъ ея уродствѣ (рос)». 6 пунктів довгого маніфесту фактично зводилися до звинувачення запоріжців у захопленні та присвоєнні чужої власності й намаганні створити незалежне управління.

            Так закінчилась історія Козацької держави на теренах України, але не історія козацтва.

Запрошуємо ознайомитися з цікавими та унікальними документами й виданнями про ці часи в історії  України на представленій тематичній електронній виставці. Її підготували співробітники сектору картографічних видань Відділу комплексного бібліотечного обслуговування головний бібіліотекар В. В. Мельничук, молодший науковий співробітник Н. М. Єфимищ, провідний бібліотекар О. В. Козякова, провідний бібліотекар В. А. Рубльова, провідний бібліотекар Н. В. Сегетдінова.