Стаття: Дубровіна Л. Житецький Гнат Павлович // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. – Вип. перший (ХІХ ст. – 1930-ті рр.). – К., 1999. – С. 140–143.

15 (27) лютого 1866 року народився Житецький Гнат Павлович (Кам’янець-Подільський – 8. 04. 1929, с. Буча Київської обл., похований на Байковому цвинтарі в Києві) – архівіст, історик, літературознавець, книгознавець.

З сім’ї визначного українського філолога і фольклориста П. Житецького. Закінчив історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира у Києві (1889).

У 1890–1924 рр. вчителював у середніх навчальних закладах Петербурга і Києва; у 1898–1903 рр. – редактор відділу російської і української історії видавництва «Просвещение», у 1919 р. – часопису «Книжний вісник».

Один з фундаторів Національної бібліотеки Української держави у 1918 р. (з 1920 р. – Всенародна бібліотека України, нині – НБУВ), в якій у 1922–1929 рр. завідував відділом рукописів.

Дійсний член НТШ, член петербурзького осередку українського товариства «Громада», історичної секції та Археографічної комісії ВУАН.

Гнат Житецький – автор праць про громадські течії та історію української культури XVII–XIX ст., з історії Київської громади 1860-х років, низки статей про життя й творчість Т. Шевченка, І. Франка, М. Максимовича, М. Костомарова, О. Русова, М. Марковського, М. Драгоманова, І. Вишенського, М. Смотрицького та ін. Вивчав творчість О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого, підготував ряд археографічних публікацій, зокрема, в галузі епістолярії – листування М. Лєскова, О. Лазаревського,М. Костомарова та ін.

Гнат Житецький – один із авторів концепції створення Національної бібліотеки України та відділу рукописів в її складі як національного рукописного сховища. У зазначеному відділі, на переконання Гната Житецького, мала сконцентровуватися різноманітна за походженням, змістом, хронологією та характером рукописна продукція українського народу в найширшому її розумінні: рукописні книги та найцінніші архіви творчого характеру – особові архіви видатних вчених, діячів мистецтва та культури, окремі книжки з автографами та рукописними помітками.

Гнат Житецький особисто причетний до збирання найціннішого українознавчого рукописного фонду Національної (Всенародної) бібліотеки України у 1918–1928 рр., основу якого склали особові архівні фонди В. Науменка (до його складу увійшли документи діячів Старої громади, УНТ, редакцій журналів «Киевская старина», «Україна», видавничі портфелі часописів «Червоний шлях», «Дніпрові хвилі», «Дзвін», газет «Рада», «Народна воля», архів М. Максимовича, цінні рукописи Ол. Котляревського, О. Русова, М. Шугурова, В. Гнилосирова, Д. Марковича та інших українських письменників і діячів), В. Головні із родинною збіркою Гоголів-Яновських, Лопухіних-Демидових, Сулим-Войцеховичів, Плятерів, Г. Галагана і Колегії Павла Галагана, родинний архів баронів Шодуарів, архіви професорів КДА Ф. Титова та С. Голубєва, М. Петрова, П. Житецького, Г. Афанасьєва, а також О. Кістяківського, О. Лазаревського, В. Модзалевського, П. Дорошенка, І. Лучицького, О. Русова, Є. Сташевського, О. Попельницького, Д. Марковича та ін. Від 1921 р. Гнат Житецький складав свої перші реєстри рукописного матеріалу, особисто описував рукописні книги та збірки документів, створював перші алфавітний та хронологічний каталоги, розробляв інструкції з описання рукописних книг, документів та автографів на книжках, закладав підвалини теоретичного обґрунтування розподілу рукописного матеріалу між архівами, бібліотеками та музеями.

У 1926–1928 рр. у зв’язку зі створенням Центрархіву Гнат Житецький брав активну учать у роботі Комісії з розподілу рукописного та архівного матеріалу між архівами, музеями і бібліотеками й обґрунтував недоцільність об’єднання усіх документів, що відклалися в різних сховищах та відомствах, у межах одного лише Центрархіву. Обґрунтовуючи необхідність існування рукописних відділів у складі великих бібліотек, Гнат Житецький підкреслював спорідненість рукописних та друкованих фондів бібліотек, наголошуючи, що збирання рукописного матеріалу бібліотеками здійснюється з метою активного залучення його до наукового обігу, на відміну від музеїв, що збирають видатні пам’ятки для виконання лише меморіальної функції.

Гнат Житецький пропонував розподіляти рукописний матеріал таким чином: до архівів передавати переважно документи офіційно-юридичного, актового, ділового, довідково-діловодного характеру, котрі є продукцією державних установ і відклалися у справочинстві; в рукописних відділах великих бібліотек повинні зберігатися документи літературно-наукового, творчого характеру в широкому розумінні слова – рукописні пам’ятки, збірники рукописів, документів, мемуари, життєписи, автографи письменників, листування тощо.

Музеї, на думку Гнат Житецький, насамперед, мають збирати й охороняти речову продукцію людської творчості, причому, лише книжки (крім спеціальних музеїв книги, друкарства) та рукописи, оскільки вони мають відношення до речового матеріалу, а в меморіальних художніх спеціальних музеях (наприклад, революції, гравюр ХVІІІ ст., первісного письменства) чи музеях окремих видатних людей – якщо це визначено завданням та метою фундації цих музеїв. Водночас, мислячи з державних позицій, Гнат Житецький виступав прихильником зведеного державного обліку документів з метою їх державної охорони. Думки Гната Житецького, висловлені під час роботи в Комісії з розподілу архівного й рукописного матеріалу, відіграли вирішальне значення і, за підтримкою інших членів Комісії, заклали фундамент сучасного стану профілю комплектування архівів, музеїв та бібліотек України.